Загальна характеристика, ідейні та естетичні засади Ренесансу в європейській культурі Термін «Відродження»


Освіта і культура України за часів Литовського князівства і Речі Посполитої



Скачати 200.38 Kb.
Сторінка4/6
Дата конвертації13.11.2019
Розмір200.38 Kb.
Назва файлуСемінар 4.docx
1   2   3   4   5   6
Освіта і культура України за часів Литовського князівства і Речі Посполитої

На межі XVI - XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія [1; 9].


Створенням вищої школи першим зайнявся князь Костянтин Острозький - волинський магнат, що займав високі урядові посади. Розуміючи значення освіти, він заснував у своєму маєтку в 1576 році школу, відому під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий статус, К. Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених. Очолив Академію Г. Смотрицький. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою і видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою "семи вільних мистецтв". Тут вивчалися богослів’я і філософія, математика і астрономія, діалектика і логіка, старослов’янська, польська, грецька і латинська мови. З 1576 року почала діяти друкарня Івана Федорова, в якій видали більше 30 найменувань книг.

Острозька академія залишила значний слід в історії освіти і духовного життя України. Її вагомою культурною пам’яткою було видання у 1581 році на слов’янській мові повної художньо ілюстрованої Біблії, текст якої вживався при богослужінні у православних церквах. У ній підготували цілу плеяду відомих культурних і церковних діячів, письменників-полемістів та перекладачів.

Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов’язані з ім’ям Петра Могили, який, будучи митрополитом Київським, у 1631 році заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. Через рік вій об’єднав її з Київською братською школою і створив Київську колегію, що пізніше стала називатися Києво-Могилянською академією.

Києво-Могиляпська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. За змістом навчальних програм і рівнем викладання вона відповідала вимогам європейської вищої освіти. Академія була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу.

Вже з середини XIV ст. багато українців їздили на навчання в європейські університети, а також брали активну участь в тодішніх культурних процесах. У 1483 році, в Римі вийшла в світ перша (з відомих досі) друкована книга, автором якої був українець - Юрій Дрогобич-Котермак (1450 - 1494 рр.). Він здобув початкову освіту в Дрогобичі, середню - у Львові, а ступінь бакалавра і магістра в Краківському університеті. У Болонському університеті він став першим українським доктором мистецтв і доктором медицини, викладав медицину и астрономію. У 1481 - 1482 роках був ректором Болонського університету - в той час центру передових гуманістичних течій, передусім у природознавстві і філософії. Юрій Дрогобич - перший вітчизняний автор друкованої книги. Його наукова діяльність була відома у багатьох країнах Європи, його праці зберігаються в бібліотеках і архівах Франції, Німеччини, Італії, Польщі.

Інший знаменитий український поет-гуманіст, педагог - Павло Процелер (Русин) (1470 - 1517 рр.) походить з міста Кросно (нині воєводство Польщі). Він вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури.

До видатним українським гуманістам відноситься і Станіслав Оріхівський-Роксолан (1513 - 1566 рр.). Початкову освіту він здобув у Перемишлі, а далі навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах. Переважна більшість учених вважає саме Станіслава Оріховського засновником полемічної літератури.

Поряд зі Станіславом Оріхівський працювала ціла плеяда блискуче освічених українських гуманістів. Іван Туробінській-Рутенець вніс значний внесок у розвиток науки правознавства. Здобувши освіту в Краківському університеті, згодом став професором і ректором цього університету. Григорій Чуй-Русин також здобув освіту в Краківському університеті. Протягом життя працював ректором колегії в Перемишлі, викладав поетику і риторику, був професором Краківського університету. Вірші Григорія Чуй-Русина набули європейськ ціої популярності.

Зачинателі української гуманістичної культури Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріхівський, Іван Туробінській-Рутенець, Григорій Чуй-Русин та інші внесли вагомий внесок у розвиток правознавчої науки, в числі перших у європейській філософській думці вони заперечували божественне походження влади, висловлювали ідеї освіченої монархії, обмеження її влади законом, виступали проти підпорядкування світської влади духовній. Діяльність українських гуманістів залишила помітний слід в історії української культури, сприяла розвитку та поширенню патріотичних почуттів, пробудженню національної свідомості, поширенню освіти і наукових знань в Україні.

Ідеї Відродження і Реформації знайшли відображення в українській полемічній літературі кінця XVI - початку XVII ст. У цей час було створено близько 140 великих полемічних творів, з яких близько 80 написано католиками та уніатами, близько 60 - православними. Серед найбільш відомих полемістів виділяють творчість Христофора Філалета, Стефана Зизанія, Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького та інших полемістів, які поділяли реформаційні ідеї про демократизацію церкви. Вони сповідували ідеали добра, справедливості, чесності, свободи совісті, були справжніми патріотами свого народу.

Розвиток освіти стимулював появу перших підручників, які показали досить високий рівень навчально-методичної роботи в українських навчальних закладах. У 1591 році у Львівській братській школі двома мовами (українською та грецькою) була видана греко-слов’янська граматика "Адельфотес" ("Братство"), за якою учні навчалися грецької і старослов’янської мовам. У 1619 році у Вільні вийшла "Граматика словенська" Мелетія Смотрицького. За цим підручником, який Ломоносов М. В. називав "вратами вченості", близько 150 років (до кінця XVIII ст.) навчалися мови учні православних шкіл. Велике значення мала книга вченого-лінгвіста П. Беринди "Лексикон словено-російський та імен тлумачення" (Київ, 1627). У цій книзі були переведені зі слов’янської на українську мову близько 7 тис. іменників із тлумаченнями.

Найважливішою подією середини XVI ст. стало створення "Пересопницького Євангелія" - видатної рукописної пам’ятки української духовної культури. Ця книга, перш за все, прорив у середньовічній свідомості. І, одночасно, адаптація книжкової церковнослов’янської мови до живої народної української мови. Вагома роль у розвитку освіти належить книгодрукуванню. Поява книгодрукування - значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури - мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

Перші книги, друковані кирилицею, з’явилися в 1491 році у Краківській друкарні, яка проіснувала недовго, оскільки відразу виникли непорозуміння з католицькою церквою. Проте книги з цієї друкарні встигли поширитися на Україні. На початку XVI ст. (1517 - 1518 рр.) книги, написані кириличним шрифтом, став видавати білоруський вчений Франциск Скорина. Прибувши до Львова в 1572 році, російський першодрукар Іван Федоров організував друкарню, в якій у 1574 році він надрукував "Апостол" і тим самим поклав початок розвитку книгодрукування в Україні. Переїхавши в Острог, І. Федоров втілив мрію князя Костянтина Острозького, який вирішив видати повний текст Біблії. Тоді ж були надруковані "Буквар", "Новий Заповіт" і "Псалтир", "Хронологія" Андрія Римші.

Наступним етапом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. З 1615 року розгорнула свою діяльність друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. За кілька років вона стала найпотужнішою в Україні, відзначалася розмаїттям тематики і високохудожнім рівнем видань. Тут друкувалися П. Конашевич-Сагайдачний, К. Сакович, З. Копистенський, П. Беринда.

Таким чином, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI - початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оформленні книг. Спроба реформувати церковнослов’янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в цей період.

Ідеї Ренесансу поступово знайшли втілення в українській художній культурі. Відбувся поділ мистецтва на професійне і народне. Поява професійного мистецтва зумовило потребу у кваліфікованих фахівцях, широкому застосуванню європейського естетичного досвіду. Новий погляд на мистецтво супроводжувався особливою увагою до людини, її індивідуальним здібностям і душевному стану.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка