Тема проблема людини в філософії план



Сторінка42/49
Дата конвертації12.11.2019
Розмір0.8 Mb.
Назва файлуТ.8.Пробл.люд.в.філос.doc
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   49
XVIXVII ст. - період першого культурно-національним відродженням, коли в українській духовній культурі відчувається атмосфера європейського Ренессансу. Найбільшим здобутком періоду культурно-національного відродження було формування в українській духовній культурі образу людини-особистості, свідомої свого призначення в земному житті, своєї суспільної ролі як сенсу життя, що сповнений активної подвижницької і творчої праці не так для власної користі чи спасіння, як для почуття сповнення свого обов’язку і перед Богом, і перед батьківщиною, і перед своїм народом (Христофор Філалет, Герасим Смотрицький, Костянтин Острозький, Захарія Копистенський, Памво Беринда, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Петро Могила, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Іпатій Потій, Сильвестр Косов та інші). [Жеребило І. Розуміння сенсу життя як духовного вдосконалення людини діячами української культури XVI – XVII ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – 2000. – № 5. – С. 5–9.]

Проблема сенсу життя знайшла відображення в філософських поглядах представників Києво-Могилянської академії (Стефан Яворський, Інокентій Гізель, Йосип Кононович-Горбацький). Один із найяскравіших її вихованців Г.С.Сковорода вважав, що світ складають три світи: макрокосм, мікрокосм і символічне (Бог). В кожному світі існує і матерія (тимчасове), і вічне (Бог). Для досягнення особистого щастя мислитель радив: не навчайся тому, для чого не народжений, не виконуй роботу, яка не подобається і т. д. В цьому полягає принцип «незрідності» Сковороди. Відтак і зміст людського існування філософ вбачав у самопізнанні, через яке людина могла визначити свою «зрідність». Важлива роль тут надається філософії, яка, як специфічний спосіб духовної діяльності, спрямований на усвідомлення граничних підстав людського буття, -- завжди є напруженим діалогом, під час якого відбувається зустріч різних смислів, розуміння сенсу буття людини. Традиція розуміння сенсу життя через духовну самовдосконалість людини, що виступає як носій національного духу, продовжується у творах Т.Шевченка, П.Юркевича, В.Лесевича, О.Потебні.

Проблема сенсу життя виступає як іманентна риса російської філософії. При цьому слід зазначити, що значний вплив на неї здійснила саме українська філософська думка, зокрема погляди Г.Сковороди, що спостерігається включно навіть протягом ХХ століття. Так, Соловйов бачить моральний сенс особи, яка є сполучною ланкою між божественним і природним світами, в акті любові до іншої людини, до природи, до Бога.

Згідно з Толстим сенс життя можна осягнути лише через "істинну релігію", шляхом відмови від будь-якої боротьби, непротивлення злу насильством, шляхом чесноти і моральності. Чим ближче ми до природи та до народу, тим ближче ми до істини, яка наповнює життя змістом. Толстой проповідував загальну любов, слідом за Сковородою повторюючи: "царство Боже всередині нас".

"Найкоротший вираз сенсу життя такий: світ рухається, вдосконалюється; завдання людини - брати участь в цьому русі, підкоряючись і сприяючи йому".

Проблема сенсу життя пронизує філософські погляди Ф.М. Достоєвського, як основоположника російського варіанту екзистенціалізму. Він любив дослідити прикордонні ситуації, в які потрапляє людина і в яких її особистість терпить крах. "Таємниця людського буття полягає не в самому факті життя, а в тому, в ім'я чого воно існує. Без усвідомлення сенсу свого існування людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі. Спокій і навіть смерть людини стоять вільним вибором у процесі пізнання добра і зла".

Допускаючи в деяких своїх літературних героїв "вседозволеність", він все-таки бачить справжнє життя в певних моральних рамках, до яких людина приходить після тривалого і часом болісного пошуку. Ці рамки встановлює кожен для себе сам, але вони як би уніфіковані у Христі як об'єднуючої основі людства. "Всі за всіх перед усіма у відповіді", - каже Достоєвський у своєму основному творі "Брати Карамазови". Тут позначився вплив на російського філософа Ж.П. Сартра, який також вважав, що, вибираючи свою свободу, людина вибирає все людство, несучи відповідальність перед усіма, і за всіх. Це складно для розуміння, але раз відчувши, можна погодитися з тим, що ми (люди) пов'язані між собою спільними страхами, і ця спорідненість породжує в нас любов. У кожного вона тільки по-різному проявляється.

До соціального та філософсько-релігійного розуміння звертались у пошуках відповіді на питання щодо сенсу життя російські релігійні мислителі М. Бердяєв, В. Соловйов, М. Лосський, С.Франк та ін.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   49


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка