Розсіяний склероз



Скачати 136.37 Kb.
Сторінка1/6
Дата конвертації24.07.2019
Розмір136.37 Kb.
Назва файлуРеферат Склероз.docx
ТипРеферат
  1   2   3   4   5   6

ПВНЗ Київський медичний університет

РЕФЕРАТ
на тему «Розсіяний склероз»


студента 4 курсу медичного факультету
1502 групи
Малиновського Микити Андрійовича

Київ 2019





Розсіяний склероз, або множинний склероз хронічне запальне захворювання центральної нервової системи, при якому власні імунні клітини організму хворого атакують мієлін, «ізолюючу оболонку», котра оточує нервові волокна. Мієлінова оболонка відіграє вирішальну роль в роботі центральної нервової системи. Це спеціалізована збагачена ліпідами мембрана, яка забезпечує швидку й ефективну передачу електричних імпульсів. При розсіяному склерозі автоімунна атака на мієлінову оболонку спричиняє різні неврологічні розлади, в першу чергу втрату моторної функції. При розсіяному склерозі відбувається одночасне ураження відразу декількох відділів нервової системи, що в підсумку призводить до появи найрізноманітніших неврологічних симптомів. Втрата мієліну порушує зв'язок частин нервової системи, в результаті чого виникає значна кількість ознак та симптомів, включаючи фізичні, розумові, та, іноді, психіатричні проблем. МС може мати кілька форм, в яких нові симптоми проявляються окремими приступами (форми з рецидивами) чи накопичуються з часом (прогресуючі форми).  В періоди між приступами симптоми можуть повністю зникати; однак, часто мають місце постійні неврологічні проблеми, особливо з розвитком хвороби.

Хоча на сьогодні остаточна причина захворювання не з'ясована, основним механізмом розвитку розсіяного склерозу вважають руйнування імунною системою мієлінової оболонки та клітин, що виробляють мієлін.[5]. Дослідники вважають, що причини такого явища включають генетичні фактори та фактори зовнішнього середовища, зокрема інфекції. МС зазвичай діагностують на основі наявних ознак та симптомів та за результатами інструментальної діагностики.

На даний момент майже всі існуючі способи лікування спрямовані на відновлення після приступу та попередження нових приступів.  Ліки, що застосовуються для лікування МС, мають невисоку ефективність, можуть негативно впливати на організм та в багатьох випадках не дуже добре переносяться хворими. Деякі з пацієнтів застосовують альтернативні способи лікування, незважаючи на те, що їхню ефективність не було доведено. У довгостроковій перспективі передбачати результати дуже складно. Кращі результати частіше спостерігали у жінок, у яких хвороба проявилася в молодому віці; пацієнтів із рецидивним характером захворювання; у хворих, в яких з самого початку було небагато приступів.  Середня тривалість життя хворих на розсіяний склероз на 5-10 років менша, ніж у людей, які не хворіють на це захворювання.

Ознаки та симптоми


Людина, хвора на МС, може мати майже будь-які неврологічні симптоми чи ознаки, включаючи проблеми з вегетативною нервовою системою, зором, моторикою та чуттям, що бувають найбільш поширеними. Симптоми залежать від місця розташування пошкоджень нервової системи та можуть включати втрату сенситивності або зміни у відчуттях, такі як поколювання, оніміння, слабкість у м'язах, дуже яскраво виражені рефлекси, спазми в м'язах, ускладнення при рухах; труднощі з координацією та балансом (атаксія); проблеми з мовленням або ковтанням, проблеми з зором (нистагм, неврит зорового нерву або двоїння в очах), втому, гострий або хронічний біль, проблеми з травленням. Також часто мають місце проблеми з мисленням та емоційні проблеми, такі як депресія чи нестабільний настрій. Феномен Утхоффа, погіршення симптомів під впливом температури, що перевищує звичайну, та ознака Лермітта, електричне подразнення, що проходить по спині при згинанні шиї, характерні для МС. Основним способом оцінки порушення функцій та серйозності стану є розширена шкала інвалідизації (РШІ), при цьому все більше у дослідженнях використовують інші методи оцінки, такі як комплексна функціональна шкала множинного склерозу.

Ця хвороба у 85 % випадків починається як клінічно ізольований синдром, що триває протягом деякого часу, при цьому 45 % хворих мають проблеми з моторикою чи сенсорикою, 20 % — неврит лицьового нерву, а 10 % — симптоми, пов'язані з дисфункцією стовбуру мозку, тоді як у 25 %, що залишилися, спостерігають більше одного з вищевказаних симптомів. Спочатку симптоми протікають одним із двох шляхів: як епізоди неочікуваного погіршення, що тривають від кількох днів до місяців (їх називають рецидиви, загострення, припадки, приступи чи спалахи) після яких слідує покращення (85 % випадків), або ж як поступове погіршення без періодів відновлення (10-15 % випадків).[9] Також можливі їхні комбінації,або ж спочатку у пацієнтів можуть спостерігатися рецидиви та ремісії, що прогресують з часом . Зазвичай, рецидиви не можна передбачити, і вони відбуваються без будь-яких попереджуючих ознак. Загострення хвороби дуже рідко має місце частіше ніж двічі на рік. Однак, деяким рецидивам передують тригерні фактори, характерні для весни та літа. Аналогічно, вірусні інфекції, серед яких застуда, грип, гастроентерит підвищують ризик рецидивів.Стрес також може спровокувати приступ.


Причини


На даний момент причини МС невідомі; однак, вважається, що захворювання може спровокувати комбінація природних факторів, таких як збудники інфекцій та генетика.[1] На основі теорій, вчені намагаються поєднати дані в можливі пояснення, але жодне з них не стало вичерпним. Оскільки існує кілька природних факторів ризику та деякі з них можна частково змінити, подальші дослідження необхідні для того, щоб визначити чи може їх усунення попередити МС
На роль тригерів розсіяного склерозу пропонувалося чимало мікроорганізмів, але участь ні одного із них не було доведено. Переїзд в ранньому віці з одного місця світу в інше змінює в подальшому ризик МС для людини. Поясненням цього може бути те, що певна форма інфекції, яку викликає поширений мікроб, радше ніж рідкісний, пов'язана з хворобою.Пропоновані механізми включають в себе гігієнічну гіпотезу і гіпотезу поширеності. Гігієнічна гіпотеза припускає, що вплив деяких збудників інфекції на початку життя має захисну функцію, а хвороба виникає як реакцію на пізній контакт з такими збудниками.[1]Гіпотеза поширеності припускає, що захворювання пов'язане з інфекційним збудником, більш поширеним у регіонах, де часто зустрічається МСі де у більшості людей він викликає постійну інфекцію без симптомів. Лише в деяких випадках і після багатьох років це викликає демієлінізацію. Гігієнічна гіпотеза отримала більшу підтримку, ніж гіпотеза поширеності.

Докази, що свідчать на користь вірусів як фактору розвитку РС, включають: наявність олігоклональних груп у мозку і спинномозковій рідині у більшості людей з МС, зв'язок декількох вірусів з демієлінізацією у людини енцефаломієліт, і виникнення демієлінізації у тварин, викликане певною вірусною інфекцією.[29] Віруси герпесу людини — одні з можливих збудників хвороби. Люди, які ніколи не були заражені вірусом Епштейна-Барра, мають знижений ризик захворіти на МС, тоді як ті, що були інфіковані в юні роки, піддаються більшому ризику, ніж ті, хто був заражений ним у дитячому віці.[1][6] Хоча деякі вважають, що це йде врозріз з гігієнічної гіпотезою, оскільки неінфіковані, ймовірно, зростали у більш гігієнічних умовах,[6] інші вважають, що немає ніякого протиріччя, оскільки саме перший контакт із збудником вірусу, що стався порівняно пізно в житті, є спусковим механізмом для захворювання.[1]Інші хвороби, які можуть бути пов'язані з МС, включають кір, свинку і краснуху.


Патофізіологія


Трьома основними характеристиками МС є виникнення у центральній нервовій системі так званих кортикальних вогнищ (які іноді також називаються «бляшками»), запалення і руйнування мієлінової оболонки та втрата нейронів. Ці особливості взаємодіють складним і ще не повністю вивченим чином, щоб приводить до пробою нервової тканини і, у свою чергу, викликає ознаки і симптоми захворювання. Як вже вказувалося вище, розсіяний склероз вважається іммуноопосредкованним розладом, яке запускається внаслідок взаємодії генетичних факторів і поки що не встановлених екологічних причинНазва «множинний склероз» нагадує про шрами (склери — більш відомі як бляшки або ушкодження), які утворюються в нервовій системі. Ці ушкодження найчастіше впливають на білу речовину в зоровому нерві, стовбур мозку, базальні ганглії та спинний мозок, або на проходження білої речовини поряд із бічними шлуночками.[1] Функція лейкоцитів полягає в проведенні сигналів між областями сірої речовини, де проходить оброблення, та іншими частинами тіла. Периферична нервова система рідко задіяна.[2]

Зокрема, МС включає в себе втрату олигодендроцитів, клітин, відповідальних за створення і збереження жирового шару, відомого як мієлінова оболонка, що дозволяє нейронам нести електричні сигнали (потенціали дії).[1] Це призводить до зменшення шару або повної втрати мієліну, і, по мірі прогресування хвороби, дисфункції аксонів нейронів. Коли мієлін втрачено, нейрон не може більше ефективно проводити електричні сигнали.[2] Процес відновлення, званий ремієлінізація, відбувається на ранніх стадіях захворювання, але олигодендроцитм не можуть повністю відновити мієлінову оболонку клітини.[31] Повторні напади призводять до все менш ефективної ремієлінізації, аж доки не виникне схожа на шрам бляшка навколо пошкоджених аксонів.[31] Ці шрами викликають симптоми і під час нападу магнітно-резонансна томографія (МРТ) часто показує більше десяти нових бляшок.[1] Це може означати, що існує певна кількість ушкоджень, нижче від якої мозок здатний відновлюватися сам, без помітних наслідків.[1] Інший процес, пов'язаний зі створенням ушкоджень, є аномальне збільшення кількості астроцитів у зв'язку з руйнуванням прилеглих нейронів.[1] Було описано низку [[патофізіологія множинного склерозу#Моделі демієлінізації|моделей ушкодження.[32]




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка