Принцип золотого перетину Зміст Вступ Історія «золотого перетину»



Скачати 201.25 Kb.
Сторінка2/4
Дата конвертації12.11.2019
Розмір201.25 Kb.
Назва файлуДокумент Microsoft Office Word.docx
1   2   3   4
1. Історія «золотого перетину»

Прийнято вважати, що поняття про «золотий перетин» ввів в науковий обіг Піфагор (VI в. до н.е.). Є припущення, що Піфагор своє знання «золотого перетину» запозичив у єгиптян і вавілонян. І дійсно, пропорції піраміди Хеопса, храмів, барельєфів, предметів побуту і прикрас з гробниці Тутанхамона свідчать, що єгипетські майстри користувалися співвідношеннями «золотого перетину» при їх створенні. Французький архітектор Ле Корбюзье знайшов, що в рельєфі з храму фараона Сеті I в Абідосі і в рельєфі, що зображає фараона Рамзеса, пропорції фігур відповідають величинам «золотого перетину». Архітектор Хесира, зображений на рельєфі дерев'яної дошки з гробниці його імені, тримає в руках вимірювальні інструменти, в яких зафіксовані пропорції золотого розподілу.

Платон (427...347 рр. до н.е.) також знав про «золотий перетин». Його діалог «Тімей» присвячений математичним і естетичним переконанням школи Піфагора і, зокрема, питанням «золотого перетину».

У фасаді старогрецького храму Парфенона присутні золоті пропорції. При його розкопках знайдені циркулі, якими користувалися архітектори і скульптори античного світу. В Помпейськом циркулі (музей в Неаполі) також закладені пропорції золотого перетину.

В античній літературі, що дійшла до нас, «золотий перетин» вперше згадується на «Початках» Евкліда. В 2-й книзі дається геометрична побудова «золотого перетину». Після Евкліда його дослідженням займалися Гипсикл (II в. до н.е.) та Папп (III в. н.е.). В середньовічній Європі із «золотим перетином» знайомились по арабським перекладам Евкліда. Перекладач Дж. Кампано з Наварри (III в.) зробив до перекладу коментарі. Секрети «золотого перетину» ревно оберігалися, зберігалися в строгій таємниці. Вони були відомі тільки посвяченим.

В епоху Відродження посилюється інтерес до «золотого перетину» серед учених і художників у зв'язку з його використанням як в геометрії, так і в мистецтві, особливо в архітектурі. Леонардо да Вінчі, художник і вчений, задумав і почав писати книгу по геометрії, але в цей час з'явилася книга ченця Луки Пачолі, і Леонардо залишив свій задум. На думку сучасників і істориків науки, Лука Пачолі був справжнім світилом, найбільшим математиком Італії в період між Фібоначчі і Галілеєм. Лука Пачолі був учнем художника П'єро делла Франчески, що написав дві книги, одна з яких називалася «Про перспективу в живописі». Його вважають творцем накреслювальної геометрії.

Лука Пачолі чудово розумів значення науки для мистецтва. В 1496 р. на запрошення герцога Моро він приїжджає до Мілана, де читає лекції по математиці. В Мілані при дворі Моро у той час працював і Леонардо да Вінчі. В 1509 р. у Венеції була видана книга Луки Пачолі «Божественна пропорція» з блискуче виконаними ілюстраціями, зважаючи на що вважають, що їх зробив Леонардо да Вінчі. Книга була гімном золотій пропорції. Серед багатьох достоїнств золотої пропорції чернець Лука Пачолі не забув назвати і її «божественну суть» як вираз божественної триєдності бог син, бог батько і бог дух святої (малося на увазі, що малий відрізок є уособлення бога сина, більший відрізок – бога батька, а весь відрізок – бога духу святого).

Леонардо да Вінчі також багато уваги надавав вивченню «золотого перетину». Він проводив перетини стереометричного тіла, утвореного правильними п'ятикутниками, і кожного разу одержував прямокутники з певними відносинами сторін. Він дав цьому відношенню назву «золотий перетин».

В той же час на півночі Європи, в Німеччині, над тими ж проблемами працював Альбрехт Дюрер. Він робить нариси першого варіанту трактату про пропорції. Судячи по одному з листів Дюрера, він зустрічався з Лукою Пачолі під час перебування в Італії. Альбрехт Дюрер детально розробляє теорію пропорцій людського тіла. Важливе місце в своїй системі співвідношень Дюрер відводив «золотому перетину». Ріст людини ділиться в золотих пропорціях лінією пояса, а також лінією, проведеною через кінчики середніх пальців опущених рук, нижня частина лиця – ротом тощо. Так вигляд має відомий пропорційний циркуль Дюрера.

Великий астроном XVI в. Іоган Кеплер назвав «золотий перетин» одним зі скарбів геометрії. Він перший звертає увагу на значення золотої пропорції для ботаніки (розмір рослин і їх будова).

В подальші століття правило золотої пропорції перетворилося на академічний канон і, коли з часом в мистецтві почалася боротьба з академічною рутиною, в запалі боротьби «разом з водою виплеснули і дитину». Знов «відкрито» золотий перетин було в середині XIX століття.

В 1855 р. німецький дослідник золотого перетину професор Цейзінг опублікував свою працю «Естетичні дослідження». Він абсолютизував пропорцію золотого перетину, оголосивши її універсальною для всіх явищ природи і мистецтва. У Цейзінга були численні прихильники, але були і супротивники, які оголосили його вчення про пропорції «математичною естетикою».

Цейзінг виконав колосальну роботу. Він зміряв близько двох тисяч людських тіл і прийшов до висновку, що золотий перетин виражає середній статистичний закон. Розподіл тіла точкою пупа – найважливіший показник золотого перетину. Пропорції чоловічого тіла коливаються в межах середнього відношення 13: 8 = 1,625 і дещо ближче підходять до золотого перетину, ніж пропорції жіночого тіла, відносно якого середнє значення пропорції виражається в співвідношенні 8: 5 = 1,6. У новонародженого пропорція складає відношення 1: 1, до 13 років вона рівна 1,6, а до 21 року дорівнює чоловічий. Пропорції золотого перетину виявляються і відносно інших частин тіла – довжина плеча, передпліччя і кисті, кисті і пальців тощо.

Справедливість своєї теорії Цейзінг перевіряв на грецьких статуях. Найбільш детально він розробив пропорції Аполлона Бельведерського. Піддалися дослідженню грецькі вази, архітектурні споруди різних епох, рослини, тваринні, пташині яйця, музичні тони, віршовані розміри. Цейзінг дав визначення золотому перетину, показав, як він виражається у відрізках прямої і в цифрах. Коли цифри, що виражають довжини відрізків, були одержані, Цейзінг побачив, що вони складають ряд Фібоначчі, який можна продовжувати до безкінечності в одну і в іншу сторону. Наступна його книга мала назву «Золотий перетин як основний морфологічний закон в природі і мистецтві». В 1876 р. в Росії була видана невелика книга, майже брошура, з викладом цієї праці Цейзінга. Автор сховався під ініціалами Ю.Ф.В. В цьому виданні не згаданий жоден твір живопису.

В кінці XIX – початку XX ст. з'явилося немало чисто формалістичних теорії про використання золотого перетину у творах мистецтва і архітектури. З розвитком дизайну і технічної естетики дія закону золотого перетину розповсюдилася на конструювання машин, меблів тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка