Полікультурність суспільства сучасної доби



Скачати 162.36 Kb.
Сторінка8/10
Дата конвертації13.11.2019
Розмір162.36 Kb.
Назва файлу3920.docx
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Діалог культур.

Жодна національна культура сама по собі не може претендувати на право бути пануючою. Кожна національна культура являє собою сукупність неповторних і незамінних цінностей, оскільки через свої унікальні традиції та форми художньої культури кожен народ заявляє про себе усьому світові.

З відкриттям меж між європейськими державами підсилюється мобільність людей, зростає їхнє прагнення до вивчення інших культур, до встановлення й підтримки різного роду культурних відносин усередині своєї країни та за кордоном. Міста Європи перетворюються в багатомовний простір, у якому співіснують різні національні культури.

Актуальним стає вміння людей жити у злагоді, навіть якщо їхні традиції та звички протилежні. Розумним шляхом до об'єднання може бути тільки діалог культур.

Якщо світові культури є у певному розумінні «особистості», то між ними повинен існувати нескінченний «діалог». Російський культуролог і фі­лософ М.М. Бахтін писав: «Ми ставимо чужій культурі нові питання, яких вона сама собі не ставила, ми шукаємо в ній відповідей на ці питання, і чужа культура відповідає нам, відкриває перед нами нові свої сторони, нові смислові глибини... При такій діалогічній зустрічі двох культур вони не зливаються й не змішуються, кожна зберігає свою єдність і відкриту цілісність, але вони взаємозбагачуються».

Чудовим зразком полікультурності, діалогу Заходу і Сходу є китайський павільйон і японська пагода в м. Брюссель (Бельгія), мавританського стилю – палац Альгамбра в м. Гранада (Іспанія) та ін..

Орієнталістичний дух в європейському образотворчому мистецтві відчутний у творчості Вінсента Ван Гога, Поля Гогена, Анрі Матіса. Ван Гог та Гогег у свій час покинули розвинену європейську цивілізацію, щоб відшукати смисл життя у первісності існування інших народів. Ці відчуття вони передали у своїх картинах: «Таїтянки», «Момент істини» Гогена тощо.

Світової слави здобув український живописець Іван Марчук. Тривалий час він проживав у Австралії, Канаді й США. Доробок митця налічує близько 5000 картин, які він систематизував у цикли. 42 твори належить до циклу «Шевченкіана», за що художник був удостоєний Національної премії імені

Т. Шевченка. Завдяки своїй техніці «пльонтанізму» Іван Марчук потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета «The Daily Telegraph». Нині митець живе і працює в Києві.

Видатний художник-реаліст Ілля Рєпін (1844-1930) народився на Харківщині. Мешкаючи за межами малої Батьківщини, він завжди з любов’ю згадував Україну і присвятив їй значну кількість творів: «Українка біля тину», «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Бандурист», «Вечорниці», «Українська хата», портрет Т.Шевченка та інші.

На батьківщині художника в Чугуєві відкрито меморіальний музей, а в Києві – встановлено пам’ятник.

Багато українців виявили свої таланти в країнах Європи.

Світове виконавське мистецтво збагатила своїми творчими здобутками славетна українська співачка Соломія Крушельницька (1872-1952). Вона володіла чарівним лірико-драматичним сопрано. Співачка виступала на багатьох музично-драматичних сценах світу (міланській Ла Скала, паризькій Гранд-опера, лондонській Ковент-Гарден). Виконуючи провідні оперні партії (Аїда, Соломея, Чіо-Чіо-Сан тощо), вона не забувала знайомити зарубіжну публіку із українською народною піснею.

Видатний український танцівник, хореограф, теоретик балету Сегій (Серж) Лифар після стажування в Італії стає лідером балетної трупи антрепренера С.Дягілєва в Парижі. З високою майстерністю він виконував провідні ролі майже в усіх найвідоміших балетах цієї трупи. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За 26 років роботи в Опері Лифар виховав одинадцять зірок балету.

Сергій Лифар дуже любив свою Батьківщину. Яскравим прикладом цього є те, що він на пропозицію президента прийняти громадянство Франції відповів: «Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя Україна». Він так і залишився «персоною без громадянства» — не міг зректися свого коріння, предків, землі, де він народився.  «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро», — говорив він. 

Ідеалом «людини культури» є така людина, яка шукає власні відпо­віді на «вічні» питання буття. Під час цього пошуку вона вступає в діалог з культурами різних історичних епох, зокрема сучасності. Метою учасників діалогу культур є досягнення взаєморозуміння при всій можливій різниці їхніх поглядів, вірувань і традицій.

На жаль, розмаїття культур має і певні вади, які виражаються в упередженому ставленні до інших людей на підставі їхніх релігійних вірувань, раси, національного походження, що може стати причиною конфліктів. Щоб запобігти конфліктам у суспільстві, основою якого є розмаїття поглядів, слід на перше місце поставити виховання в собі толерантності — терпимості до чужих поглядів, вірувань, політичних уподобань та позицій, поведінки тощо.

Полікультурна особистість має здатність до вільного діалогу з представниками різних культур, що відкриває можливості для взаєморозуміння. Вона готова до міжнаціонального спілкування й співробітництва з представниками різних етнічних груп, спрямована на встановлення добросусідських відносин з усіма народами і прагне підвищити загальну культуру за рахунок взаємного збагачення досвідом духовного розвитку, освоєння культурних досягнень всіх народів.




  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка