І. Поняття І правові наслідки судимості. Погашення та зняття судимості



Дата конвертації12.02.2019
Розмір0.64 Mb.
Назва файлуКурсова Криміналка.docx


ЗМІСТ

Вступ 4


І. Поняття і правові наслідки судимості.

Погашення та зняття судимості. 6

1.Поняття судимості 6

2.Правові наслідки судимості 7

2.1 Кримінально-правові наслідки судимості 8

2.2. Загально-правові наслідки судимості 9

3. Погашення судимості 10

3.1. Строки погашення судимості 11

3.2. Обчислення строків погашення судимості 12

4. Зняття судимості 14

ІІ. Загальна характеристика, особливості та види

злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту. 16

1. Поняття та загальна характеристика 16

безпеки руху та експлуатації транспорту.

2. Види злочинів проти безпеки

руху та експлуатації транспорту. 17

Висновок 29

Практичне завдання № 1 30

Практичне завдання № 2 31

Нормативні акти і література 32

ВСТУП
За даних умов право України знаходиться на етапі розвитку та становлення. Одним із головних завдань держави є встановлення та підтримання законності і правопорядку.

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного,правового,організаційного та культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка існує в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

Серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, що їх скоїли, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування переконують, що держава приділяє покаранню досить велике значення у виконанні свого обов'язку захищати суспільний лад, політичну та економічну системи, всі форми власності, права і свободи громадян, а так само правопорядок від злочинних посягань.

Правовим наслідком покарання є – судимість. Зміст судимості визначений у ст.88 КК України. Згідно із ч.1 цієї статті вона настає з моменту вступу в законну силу обвинувального вироку суду. З цього моменту для особи виникають відповідні визначені законом правообмеження.

Звичайно, жодне суспільство не може функціонувати без чітко регламентованих правил співвідношення норм «людина—держава», тобто законів, порушення яких веде до хаосу і анархії. Тому і покарання за недотримання встановлених правил у різні часи і в різних народів було, є і буде наріжним каменем життєдіяльності країни, її соціально-економічного і політичного устрою. І чим цивілізованіша держава, тим ширший діапазон форм і методів її впливу на людину, яка перейшла межу дозволеного, — причому впливу, що дає можливість порушникові з найменшими втратами для співвітчизників перевиховатись, повернутися до суспільно корисної праці.

Особливе місце в структурі злочинності займає рецидивна злочинність. Повторні злочини, вчинені особами, що раніше притягувались до кримінальної відповідальності, характеризуються, підвищеною небезпекою. Попередження рецидивної злочинності є одним з основних напрямів державної політики протидії злочинності взагалі і організованої злочинності,зокрема. Багато в чому дана ціль досягається завдяки наявності в кримінальному законодавстві України інституту судимості.

Учення про судимість у науці кримінального права посідає особливе місце. Це пояснюється його значущістю як для вирішення теоретичних кримінально-правових завдань, так й для правозастосування. В даний час актуальні проблеми інституту судимості не втратили своєї важливості.

Процес розвитку сучасної правової науки потребує підвищеної уваги до питання щодо правової суті та соціальної природи судимості, оскільки негативні наслідки, які можуть виникати в житті конкретної особи внаслідок наявності у неї судимості, перш за все, пов’язана з особистістю людини, її правовим становищем, що визначає в багатьох випадках його соціальну позицію і роль в суспільстві. У кримінальному законодавстві України інститут судимості зберігся і при прийнятті нового КК України. Законодавець не лише не відмовився від нього, а й виклав його значно повніше й змістовніше порівняно з минулим КК, вніс принципово нові положення і зміни, хоча деякі з них викликають необхідність подальшого обговорення з точки зору їх удосконалення.

Динаміка транспортних злочинів в останні роки досить несприятлива. Спостерігається стійка тенденція кількісного росту злочинних порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Вони нерідко викликають катастрофи, авіакатастрофи, аварії корабля, вибухи, пожежі й інші тяжкі наслідки, які несуть тисячі людських життів, заподіюють величезний матеріальний збиток і болісно відбиваються на стані суспільства. Зазначені злочини відбуваються переважно у формі бездіяльності (невиконання відповідних інструкцій, положень, правил, що регламентують безпеку руху й експлуатації транспорту). Часом порушення зазначених правил здобувають форму активних дій, що суперечать установленим правилам (переклад стрілки під складом, відправлення поїзда на зайнятий перегін, проїзд заборонного сигналу, посадка літака в умовах, коли правила пропонують вийти на друге коло, і т. п.).

І Поняття і правові наслідки судимості. Погашення та зняття судимості.


Поняття судимості
Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи.

Так, ч.3 ст.6 Конституції України передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлена заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката тощо особами, які мають судимість.

Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються (ч.3 ст.88):

а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання;

б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання;

в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом.

Частина 4 ст.88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані.

Відповідно до ч.2 ст.88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Аналіз норм КК свідчить про те, що закон передбачає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так:

а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34);

б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч.4 ст.32);

в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п.1 ч.1 ст.67);

г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47);

ґ) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч.3 ст.296).

Цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою показує значення інституту судимості в кримінальному праві.

Відповідно до ч.1 ст.88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на:

1) строк відбування покарання;

2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, поведінка особи.

Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов'язаних з нею обмежень.Частина 1 ст.88 КК називає два види припинення судимості: її погашення і зняття.

Судимість — це правовий наслідок засудження особи, який визначає її правовий стан, пов'язаний з наявністю відповідних правообмежень на період виконання обвинувального вироку та на час, обумовлений законом після його виконання.

Зміст судимості визначений у ст. 88 КК України. Згідно із ч. 1 цієї статті вона настає з моменту вступу в законну силу обвинувального вироку суду. З цього моменту для особи виникають відповідні визначені законом правообмеження. Приміром, особа, яка має судимість, не може обиратись депутатом Верховної Ради України, місцевих органів самоврядування, не може призначатись на посаду судді та ін. Саме із судимістю закон пов'язує правову оцінку особи при вчиненні нею нового злочину, визначає умови застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Значення інституту судимості полягає в посиленні боротьби з рецидивом злочинів, запобіганні проникнення злочинної ідеології у владні структури (ст. 88 ч. 2).

З метою формуванняєдиного підходу до визначення судимості (при відсутності законодавчої дефініції) Пленум Верховного Суду України в постанові №16 від 26 грудня 2003 року виклав своє поняття судимості. Відповідно до п.1 вказаної постанови судимість є правовим станом особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і зазазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків.

Проте судимість та покарання є взаємопов’язаними елементами кримінальної відповідальності, тому не випадково їх функціональні установки перетинаються. В.В. Голіна помітив, що судимість має значення «правового засобу досягнення цілей покарання в процесі його виконання і в наступний період.

Правові наслідки судимості

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Судимість мас правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за тривалістю і правовим змістом.

Якщо закон усуває чи пом’якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним законом. При повній декриміналізації скоєного судимість скасовується. Це випливає з ч.2 ст.74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунення караності діяння, та прямо передбачене в ч.З ст.88. Якщо ж відповідно до ч.З ст.74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом.

Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч.2 ст.9.

Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на вирішення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин у співучасті з судимим (ч.З ст.29). Так само судимість особи не впливає на правовий статус усіх інших громадян.

Кримінально-правові наслідки судимості.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (наприклад, ч.2 ст.331). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч.4 ст.32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

2) враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст.34);

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45), примиренням винного з потерпілим (ст.46), передачею особи на поруки (ст.47), зміною обстановки (ст.48);

4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.З ст.49);

5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч.2 ст.62), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч.2 ст.58);

6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п.З ч.1 ст.65), а також при звільненні від покарання через хворобу (ч.2 ст.84);

7) за умисний злочин (оскільки вона є умовою рецидиву та різновидом повторності злочинів) виступає як обставина, яка обтяжує покарання при призначенні покарання (п.1 ст.67), хоча може і не враховуватися при призначенні покарання з підстав, вказаних у ч.2 і ч.4 ст.67;

8)за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);

9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч.1 ст.75);

10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст.437-ст.439 та ч.1 ст.442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч.6 ст.80);

11) враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п.2 ч.З ст.81, п.2 ч.З ст.107), а також при заміні не відбутої частини покарання більш м’яким (п.2 ч.4 ст.82).

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

Основні кримінально-правові наслідки судимості пов'язані з тим, що:

- наявність в особи, яка вчинила злочин, непогашеної або не знятої судимості відповідно до ст. 32 ч. 4 КК дає підстави для оцінки нового злочину як повторного;

- наявність в особи судимості дає підстави для визнання нового вчиненого нею злочину як рецидиву злочинів (ст. 34 КК);

- виходячи з того, що відповідно до ст. 67 ч. 1 п. 1 КК повторність і рецидив злочинів визнаються обставинами, що обтяжують покарання, наявність судимості також автоматично визнається обтяжуючою обставиною;

- наявність в особи судимості відповідно до статей 75, 81, 82 КК визначає встановлення більш жорстких умов застосування пільгових норм звільнення від покарання та заміни призначеного покарання більш м'яким.

У зв'язку з цим не можна погодитись з точкою зору авторів цитованого підручника «Кримінальне право України. Загальна частина», які вважають, що наявність судимості «виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45^7). Аналіз вказаних статей не дає підстав для такого висновку. Законодавець жодним чином не згадує наявність судимості при визначенні правообмежень у застосуванні цих інститутів, а розширене тлумачення вказаних кримінально-правових норм є недопустимим, отже суттєво обмежує права особи.

Загальноправові наслідки.

Загальноправові наслідки судимості полягають в різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість, зокрема:

1) заборона приймати на певні посади.В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину,за який є судимість, в інших — береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так,особа, яка має судимість за будь-який злочин, не може бути:суддею,прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом Вищої ради юстиції, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена Центральної виборчої комісії, працівника Управління державної служби охорони, народного депутата України. Певні посади можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну із зайняттям посади, працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів;

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю;

3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що, в свою чергу,є умовою обіймання певних посад;

4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину);

5)збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

6)обмеження,пов’язані з застосуваннямадміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання певних пільг.Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується зокрема до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі інші злочини);

9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (що до осіб, які були засуджені до позбавлення волі).

Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридичне нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків необґрунтованого призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.

Погашення судимості

Погашення судимості-це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов.

Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Стаття 89 КК встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст.89 у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.[18.ст.57]

У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Так, згідно з пунктами 3 і 4 ст. 89 КК судимість погашається після відбуття таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службові обмеження для військовослужбовця (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або з моменту їх дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається судимість у разі відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту.

Стаття 89 КК передбачає також погашення судимості перебігом встановленого в законі строку після відбуття особою основного і додаткового покарання. Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання і ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, п. 5 передбачає строк погашення судимості в один рік, якщо особи відбули покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, а для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі, строк погашення судимості дорівнює двом рокам (п.6).

У пунктах 6-9 ст. 89 КК строки погашення судимості диференціюються залежно від категорії злочинів (ст.12), до яких належить вчинений засудженим злочин. Для злочинів невеликої тяжкості - два роки; середньої тяжкості - три роки; тяжких - шість років; особливо тяжких - вісім років.

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків судимості за умови, що перебіг строку не переривався вчиненням нового злочину, дозволяє вважати особу такою, яка не має судимості, що є важливим чинником реалізації прав людини.

Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. Так, якщо особу було засуджено до чотирьох років позбавлення волі (основне покарання) і трьох років позбавлення права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю (додаткове покарання), строк погашення судимості почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто після закінчення семи років, тому що тільки після цього строку особа буде вважатися такою, що відбула як основне, так і додаткове покарання.

У деяких випадках строк погашення судимості спливає одночасно з строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку (ст.80 КК).

У зв'язку з широким застосуванням умовно-дострокового і дострокового звільнення від покарання, а також заміни покарання більш м'яким, виникає питання, як обчислювати в цих випадках строк погашення судимості: з моменту відбуття покарання, визначеного вироком суду, чи з моменту звільнення. Закон вирішує і це питання. У ч. 3 ст. 90 КК встановлено: якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого строку, але з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). Відповідно до ч. 4 ст. 90, якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового). Якщо зазначені в ст. 90 КК строки витікають без їх перерви вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має судимості. Проте якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості переривається. У цьому разі він починає обчислюватися заново (з самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Отже, з цього моменту будуть одночасно текти два строки погашення судимості: за перший і другий злочини. Ці строки обчислюються паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.

Строки погашення судимості

Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов’язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала.Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.

Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК.

Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким засудженому призначене покарання, пройшов певний строк.

При засудженні зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст.75,79) судимість погашається одразу ж після успішного спливу іспитового строку. Випробування вважається успішно подоланим, а судимість погашеною, якщо протягом встановленого судом строку:

1) особою не вчинено нового злочину.

2) рішення про звільнення бід відбування покарання з випробуванням не скасоване з інших підстав, передбачених законом (ч.2 ст.75, ч.5 ст.79).

Якщо таким засудженим було призначене додаткове покарання, а його строк перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.

Щодо ряду категорій засуджених судимість погашається одразу ж після відбування покарання, причому незалежно від тривалості такого покарання. До них належать особи, які відбули покарання у виді:

а) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

б) службового обмеження для військовослужбовців;

в) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

г) тримання на гауптвахті замість арешту (для військовослужбовців).

У всіх інших випадках (п.5—9 ст.89) умовами погашення судимості є:

1) відбування особою основного і додаткового покарання;

2) сплив строку погашення судимості, визначеного ст. 89. Такий строк становить від одного до восьми років і залежить від виду покарання, його тривалості, ступеня тяжкості злочину, за який засуджено особу;

3) не вчинення особою протягом цього строку нового злочину.

Обчислення строків погашення судимості

Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення Гі від відбування покарання (основного та додаткового).

Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового).[6ст.43]Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

У строк судимості як правило включаються такі періоди:

1) час від вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування) покарання. Якщо покарання з якихось причин взагалі не звертається до виконання, то особа вважається судимою з моменту набуття чинності вироком і до спливу строку давності виконання “ обвинувального вироку. Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість подовжується на час такої затримки;

2) термін основного покарання;

3) термін додаткового покарання, якщо воно виконується після відбування основного покарання;

4) проміжок часу від закінчення відбування покарання до остаточного погашення судимості. Саме ці проміжки, вказані в ст.89, диференційовано щодо окремих видів покарань, різних за тяжкістю злочинів і строків покарання.

Строк погашення судимості починає текти з наступного дня після закінчення відбуття покарання. При призначенні штрафу таким днем слід вважати день, наступний після сплати його повної суми. Якщо особі було призначене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починає текти після спливу останнього дня відбування цього покарання.

Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку. Наприклад, вирок, яким особу засуджено за злочин середньої тяжкості до основного покарання на 4 роки позбавлення волі і додаткового у виді позбавлення права керувати транспортними засобами протягом 3 років, вступив у силу 15 липня 2002 р., під варту засуджений взятий 25 липня 2002 р. Покарання у виді позбавлення волі буде відбуте ним 24 липня 2006 р., додаткове покарання триватиме з 25 липня 2006 р. до 24 липня 2009 р. Строк погашення судимості розпочнеться з 25 липня 2009 р. і спливе 24 липня 2012 р. Починаючи з 25 липня 2012 р. судимість вважається погашеною, а вказана особа — такою, що не має судимості.

Призначене судом покарання може виявитися невідбутим у належний строк. Причинами цього можуть бути:

1) поведінка самого засудженого — його ухилення від відбування покарання. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі. В такому випадку терміном, після якого починає текти строк погашення судимості, слід вважати фактичне звільнення особи від відбування покарання;

2) дострокове звільнення від відбування покарання:

а) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст.81;

б) на підставі акта про амністію;

в) у зв’язку з помилуванням. При цьому строк погашення покарання починається з моменту звільнення від покарання — з наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку погашення судимості визначається виходячи з тяжкості злочину та виду покарання, визначеного вироком. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний строк, протягом якого тече невідбута частина покарання, тече одночасно зі строком погашення судимості;

3) заміна покарання більш м’яким. Це також може бути проведене з підстав, передбачених КК (ст.82), а також у зв’язку з амністією чи помилуванням. У такому випадку строк погашення судимості починає текти з моменту відбуття більш м’якого покарання. Тривалість строку визначається виходячи з фактично відбутого більш суворого покарання, яке спочатку й було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засуджена за умисний тяжкий злочин до покарання у виді 8 років позбавлення волі. Після відбуття 5 років позбавлення волі невідбуту частину покарання було замінено на виправні роботи, їх тривалість відповідно до ч.1 ст.82 визначено у 2 роки. Строк погашення судимості в такому разі становить 6 років (відповідно до ч.8 ст.89), а перебіг цього строку почнеться після відбуття виправних робіт, тобто через 7 років після початку відбування призначеного покарання.

4) Єдина вимога, яку пред’являє КК до поведінки особи в період судимості, — це невчинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину свідчить, що засуджений не довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно, щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах звільнена від кримінальної відповідальності або покарання.

Вчинення нового злочину в період судимості перериває перебіг строку її погашення. Це означає, що раніше відбута частина строку погашення судимості анулюється і не береться до уваги, цей строк починає текти заново в повному обсязі. Оскільки судимість — це самостійний наслідок покарання за кожний злочин, то строки погашення судимості обчислюються окремо стосовно і раніше вчиненого і нового (того, який перервав судимість) злочину. Розпочинається перебіг строків погашення судимості після повного відбування покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Наприклад, 10 лютого 2002 р. розпочався перебіг строку погашення судимості в особи, засудженої до позбавлення волі за тяжкий злочин. Тривалість такого строку згідно з п.8 ст.89 — шість років, закінчитися він мав 9 лютого 2008 р., і з 10 лютого 2008 р. особа вважалася б не судимою. Однак 15 липня 2005 р. ця ж особа вчинила злочин середньої тяжкості, за який вона засуджена до позбавлення волі на чотири роки та до позбавлення права займатися певною діяльністю строком три роки, вирок набув чинності 23 липня 2005 р. і тоді ж почав виконуватися. У зв’язку із вчиненням злочину в період погашення судимості її строк перервався. Після повного відбування основного і додаткового покарання за останній злочин з 23 липня 2012 р. почнуть текти водночас два строки судимості — за перший і за другий злочин. Спливуть вони відповідно 23 липня 2018 р. та 23 липня 2015 р. (за умови, що знову не будуть перервані вчиненням нового злочину).

Зняття судимості

Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.

Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу на засудженого в ході виконання покарання, переконатися, що відбулося його виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що завдання, які стоять перед судимістю, досягнуті і до погашення її строку, встановленого в ст.89. З огляду на це, закон передбачає можливість дострокового зняття судимості, що є не лише проявом гуманізму та індивідуального підходу до реалізації кримінальної відповідальності, а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попередженню рецидиву.

Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі, його процесуальний порядок регламентований КПК. Відповідно до положень, сформульованих у ч.1 і 2 ст.91, судимість може бути знята лише за таких умов:

1) особа відбула покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;

2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89;

3) зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення.

Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі. Не вважаються такими, що відбували покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі, засуджені, яким відповідно до закону ці покарання замінювалися на інші або щодо яких застосовувалося звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням чи заміна цих покарань більш м’якими.

Дострокове зняття судимості не застосовується до:

1) військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до двох років замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк;

2) звільнених від відбування покарання з випробуванням:

а) на підставі ст.75 (за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направлялися для відбування призначеного покарання);

б) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, на підставі ст.79 (якщо вони не направлялися для відбування покарання згідно з вироком суду);

3) звільнених від покарання:

а) у виді позбавлення волі або обмеження волі у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст.80);

б) внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці осіб, яких на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечними (ч.4 ст.74);

4) осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі замінена відповідно до ст.82 або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м’яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі — судимість з них може бути знята достроково;

5) звільнених від відбування покарання:

а) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.83);

б) за хворобою (ст.84).

Такими чином, ст.91 застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було призначене покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених законом.[11ст.198]Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимості. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік — це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого.

Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст.90.

В який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не визначає. Це означає, що в принципі допускається зняття судимості в її останні тижні чи дні.

Встановлення в законі вимоги щодо обов’язкового відбування частини строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов’язані із судимістю. Тому видається, що судимість з осіб, які достроково звільнені від відбування покарання чи яким покарання замінено більш м’яким, не повинна зніматися, принаймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку неможливе направлення для відбування покарання особи, яка не витримала іспитовий строк, вчинила новий злочин.

Крім формальних вимог — відбування покарання та спливу не менше половини строку погашення судимості, — закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи, яка претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку погашення судимості.

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціально схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що особа бере участь у суспільно корисній праці в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом, участь в підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індивідуальна праця).Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюється суспільством а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для здавання на брухт чи браконьєрством. Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов’язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у покращенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.

Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється стосовно кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості і за всі інші злочини, якщо вони є в цієї особи.

Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою суду.

Судимість може бути достроково знята і на основі актів амністії чи помилування. В такому випадку дотримання вимог, встановлених в ч.1 і 2 ст.91, не вимагається.

Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загально-правових.

ІІ Загальна характеристика, особливості та види злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту
Поняття та загальна характеристика
Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена розділом XI Особливої частини КК (статті 276-292).

Регулювання відносин у транспортній сфері здійснюється Кодексами України (наприклад, Кодекс торговельного мореплавства України (далі – КТМ), Водний кодекс України (далі – ВК), Повітряний кодекс України (далі – ПК); Законами України (наприклад, Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р., Закон України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 р.,  Закон України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 р., Закон України “Про трубопровід­ний транспорт” від 15 травня 1996 р., Закон України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р.), постановами КМУ, наказами, правилами (наприклад, Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 р.), тощо. Деякі роз'яснення щодо питань кваліфікації злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту висвітлені в ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 23 грудня 2005 р. № 14., “Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 19 грудня 2008 року № 18.

Динаміка транспортних злочинів в останні роки досить несприятлива. Спостерігається стійка тенденція кількісного росту злочинних порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Вони нерідко викликають катастрофи, авіакатастрофи, аварії корабля, вибухи, пожежі й інші тяжкі наслідки, які несуть тисячі людських життів, заподіюють величезний матеріальний збиток і болісно відбиваються на стані суспільства. Зазначені злочини відбуваються переважно у формі бездіяльності (невиконання відповідних інструкцій, положень, правил, що регламентують безпеку руху й експлуатації транспорту). Часом порушення зазначених правил здобувають форму активних дій, що суперечать установленим правилам (переклад стрілки під складом, відправлення поїзда на зайнятий перегін, проїзд заборонного сигналу, посадка літака в умовах, коли правила пропонують вийти на друге коло, і т. п.). Найбільш загальними типовими кримінальними ситуаціями, що впливають на організацію розслідування порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту, є: 1) ситуація, коли ці порушення спричинили тяжкі наслідки (людські жертви, ушкодження або руйнування транспорту й ін.); 2) ситуація коли допущені порушення могли спричинити такі наслідки, але вони не наступили. Комплекси слідчих дій і оперативно-розшукових заходів у цих випадках будуть значно розрізнятися. Порушення правил безпеки руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного й автомобільного транспорту поєднує те, що вони відбуваються транспортними працівниками в процесі виконання своїх службових (професійних) обов'язків.

З метою встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак даного виду злочинів у ході розслідування необхідно з'ясувати наступні питання:

- які правила безпеки руху й експлуатації транспорту порушені;

- у чому конкретно виразилося порушення правил безпеки руху й експлуатації

транспорту, які обставини цьому сприяли:

- ким персонально допущені порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту або проведений недоброякісний ремонт транспортних засобів, його посадове положення, службові обов'язки й інші обставини, що характеризують особистість;

- коли й де зроблений злочин (на якому конкретно транспортному підприємстві, на стоянці або під час рейса, на якій дистанції шляху, при виконанні якого маневру й т.д. )

-навмисне або по необережності порушені правила безпеки руху й експлуатації транспорту, які мотиви цих порушень, чи не перебував обвинувачуваний у момент порушення правил у хворобливому стані або стані сп'яніння (похмілля), чи мав предрейсовый (предполетный) відпочинок, чи не було інших обставин, що обумовили його перевтома, пригноблена стан або сон за пультом керування;

- які реальні й можливі наслідки допущених порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту, недоброякісного ремонту транспортних засобів. З'ясування характеру й масштабів суспільно небезпечних наслідків цих злочинів припускає точне встановлення числа потерпілих (загиблих і травми, що одержала), кількості й виду зруйнованих і ушкоджених транспортних засобів, розміру матеріального збитку, конкретних наслідків порушення графіка руху, вартості відбудовних і ремонтних робіт і т.д.
Види злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Склади злочинів проти безпеки руху і експлуатації транспо­рту можна поділити на три таких групи:

злочини, що посягають на безпеку руху водного, залізнич­ного та повітряного транспорту;

злочини проти безпеки руху і експлуатації автомобільного транспорту (а також міського електротранспорту);

пошкодження магістральних трубопроводів.


Злочинами, що посягають иа безпеку руху водного, залізничного та повітряного транспорту є: порушення правіш безпеки руху або експлуатації залізнич­ного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276). Йдеть­ся про порушення працівником залізничного, водного абоповітряного транспорту правил безпеки руху або експлуата­ції транспорту, а також недоброякісний ремонт транспорт­них засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку, за умови якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків; пошкодження шляхів сполучення  і транспортних засобів (ст. 277). Особа відповідає за умисне руйнування або по­шкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нор­мальну роботу транспорту, або створило небезпеку для жит­тя людей чи настання інших тяжких наслідків; угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітря­ного, морського чи річкового судна (ст. 278). Кримінально караним є угон або захоплення залізничного рухомого скла­ду, повітряного, морського чи річкового судна; блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства (ст. 279). Цим складом зло­чину охоплюються діяння що полягає в блокуванні транс­портних комунікацій шляхом влаштування перешкод, відключення енергопостачання чи іншим способом, яке пору­шило нормальну роботу транспорту або створювало небез­пеку для життя людей, або настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 279 КК) та встановлена відповідальність за захоп­лення вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транс­портного підприємства, установи або організації (ч. 2 ст. 279); примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків (ст. 280). Особливістю цього злочину є те, що згадане примушення відбувається такими способа­ми: погрози вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушко­джень або знищенням майна цього працівника чи близьких йому осіб; порушення правил повітряних польотів (ст. 281). Особа, яка не є працівником повітряного транспорту, несе відповідаль­ність за порушення правил безпеки польотів повітряних су­ден, за умови, якщо це створило небезпеку для життя лю­дей або настання інших тяжких наслідків; порушення   правіш   використання   повітряного   простору (ст. 282). Кримінально караним є порушення правил пуску ракет, проведення всіх видів стрільби, вибухових робіт або вчинення інших дій у повітряному просторі, якщо це ство­рило загрозу безпеці повітряних польотів; самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда (ст. 283). Цим складом злочину встановлена відповідальність за са­мовільне зупинення поїзда стоп краном чи шляхом роз'єд­нання повітряної гальмової магістралі, а також іншим спо­собом.  Умовами відповідальності  є відсутність  нагальної потреби зупиняти поїзд та створення такими діями загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або за­ подіяння шкоди здоров'ю потерпілого; ненадання  допомоги  судну та особам,   що зазнали лиха (ст. 284). Кримінально караним є ненадання допомоги капі­таном судна (у разі зіткнення з його судном) екіпажу та па­сажирам, а також зустрінутим у морі або на іншому водно­му шляху особам, які зазнали лиха в разі зіткнення з суд­ном. Капітан підлягає відповідальності, якщо він мав мож­ливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, екіпажу і пасажирів; неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285). Кримінально караним є неповідомлення ка­пітаном судна іншому судну, що зіткнулося з ним на морі, назви і порту приписки свого судна, а також місця свого відправлення та призначення, незважаючи на наявність мо­жливості подати ці відомості.

Злочинами проти безпеки  руху і експлуатації автомо­більного транспорту є:

порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуата­ції транспорту особами, які керують транспортними за­собами (ст. 286); випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287). Цим складом злочину охоплюються випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані сп'яніння або не має права на керування транспорт­ним засобом, чи інше грубе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух, вчинене осо­бою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це спричинило потерпілому се­редньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушко­дження або його смерть; порушення правіш, норм і стандартів, що стосуються убез­печення дорожнього руху (ст. 288).

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, вчинене особою, відповідальною за будівництво, реконструк­цію, ремонт чи утримання шляхів, вулиць, залізничних пере­їздів, інших шляхових споруд, або особою, яка виконує такі роботи, якщо це порушення спричинило потерпілому серед­ньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкоджен­ня або смерть; незаконне заволодіння транспортний засобом (ст. 289); знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 290). Особа відповідає за зни­щення, підробку або заміну ідентифікаційного номера, но­мерів двигуна, шасі або кузова, або заміну без дозволу від­повідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номе­ром транспортного засобу; порушення чинних на транспорті правил (ст. 291). Особли­вістю цього злочину є те, що при його вчиненні відбуваєть­ся порушення чинних на транспорті правил, що убезпечу­ють рух, і саме внаслідок цього має місце загибель людей або інші тяжкі наслідки; пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та на-фтопродуктопроводів (ст. 292). Кримінально караним є по­шкодження або руйнування магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також техноло­гічно пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автомати­ки, зв'язку, сигналізації. Умовою відповідальності є заподі­яння внаслідок таких порушення нормальної роботи зазна­чених трубопроводів або спричинення небезпеки для життя людей.

Боротьба з транспортними злочинами в сучасних умовах набуває важливого значення, про що свідчить віднесення цих злочинів до самостійного розділу Особливої частини КК. Головною ознакою, за якою транспортні злочини об'єднані в одну групу, є родовий об'єкт. Таким об'єктом є відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатацію транспорту. Безпосередні об'єкти окремих транспортних злочинів залежать, насамперед, від видів транспорту, якими можуть вчинятися ці злочини, а також від характеру об'єктивної сторони та кваліфікуючих обставин. Так, деякі злочини можуть бути вчинені із застосуванням насильства або погроз, у зв'язку з чим виникає питання про додатковий безпосередній об'єкт -- життя і здоров'я особи. Предметом цих злочинів є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів. Обов'язковою ознакою злочинів з матеріальним складом є наслідки.

Наслідками, у статтях цього розділу КК названі: загибель однієї чи кількох осіб, тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також велика матеріальна шкода, інші тяжкі наслідки.

Відповідальність за транспортні злочини залежить від тяжкості наслідків, що наступили. Тому тяжкі тілесні ушкодження, загибель однієї чи кількох осіб, в деяких статтях вказуються як кваліфікуючі обставини.

До інших тяжких наслідків відносяться: заподіяння потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також велика матеріальна шкода. При встановленні матеріальної шкоди, яка заподіюється транспортними злочинами, необхідно враховувати вартість знищених або пошкоджених транспортних засобів, вантажів, шляхів сполучення, споруд на них тощо. Суб'єктивна сторона транспортних злочинів характеризується залежно від складності її об'єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, що має важливе значення для кваліфікації та призначення покарання. Суб'єктом транспортних злочинів є особа, яка досягла 16-річно-го віку. Лише за пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів (ст. 277 КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК), а також за незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2 і З ст. 289 КК) відповідальність настає з 14-річного віку. Деякі транспортні злочини може вчиняти лише працівник транспорту, тобто спеціальний суб'єкт.

Таким чином, під транспортними злочинами слід розуміти передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, що посягають на безпеку руху та експлуатації всіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопровідного транспорту.

В розділі XI Особливої частини КК ці злочини розташовані в певній послідовності. При цьому враховується тяжкість злочину, а також вид транспорту, яким він вчиняється. На першому місці стоять злочини, які вчиняються на залізничному, водному чи повітряному транспорті (статті 276--285 КК), на другому -- на автомобільному і міському електротранспорті (статті 286--290 КК). Завершують главу злочини, що виражаються в порушенні чинних на транспорті правил та в пошкодженні магістральних трубопроводів (статті 291 і 292 КК).

Безпосереднім об'єктом першої групи злочинів є відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту; другої групи -- безпеку руху та експлуатації автомобільного і міського електротранспорту; третьої групи -- безпечне функціонування всіх видів механічного та магістрального трубопровідного транспорту. Розглянемо ці обставини. Поняття групи, яка вчинила ці злочини за попередньою змовою або організованою групою, дається в ст. 28 КК.

Якщо така організована група озброєна вогнепальною чи холодною зброєю і має за мету напад на транспортні підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, то відповідальність наступає за бандитизм (ст. 257 КК).

Під насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого слід розуміти нанесення ударів, побоїв, викручування рук, утримання, зв'язування або позбавлення волі іншим способом, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності. Психічне насильство проявляється в погрозі застосування зазначеного фізичного насильства.

Небезпечним для життя і здоров'я насильством визнається заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не заподіяли вказаних наслідків, але були небезпечними в момент застосування такого насильства. Це насильство, що викликало втрату свідомості, здавлювання шиї, скидання з транспортного засобу, що рухається, застосування спеціальних засобів, зброї тощо. Психічне насильство проявляється в погрозі застосування такого ж фізичного насильства.

Повторністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 32 КК визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Наприклад, повторним вважається заволодіння транспортним засобом якщо йому передувало таке ж заволодіння (ч. 2 ст. 289 КК).

Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 276 КК дається опис об'єктивної сторони основного складу цього злочину. Вона проявляється в порушенні працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також у недоброякісному ремонті транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків. До залізничного транспорту належить загальна мережа залізниць, метрополітен, а також під'їзні колії великих підприємств, що включені до загальної мережі залізниць. Водний транспорт -- це морський і річковий транспорт за винятком різних маломірних суден (човни, байдарки тощо). Повітряний транспорт включає в себе різні літальні апарати (літаки, вертольоти, дирижаблі, планери тощо), незалежно від форм власності на них. Крім повітряних суден предметом злочину є аеропорти, аеродроми, посадкові смуги, наземне устаткування, інші засоби, що забезпечують безпеку польотів.

Діяння в цьому злочині складається з таких форм:

1) порушення правил безпеки руху;

2) порушення правил експлуатації;

3) недоброякісний ремонт технічних засобів транспорту.

Порушення правил безпеки руху на залізничному транспорті може проявлятися у перевищенні швидкості руху, неуважності при виконанні маневрових робіт, у проїзді на сигнал світлофора, що забороняє рух тощо. На водному транспорті -- це порушення правил причалювання і швартування суден, відсутність постійного спостереження за станом водного шляху, неправильне розходження із зустрічними суднами тощо. На повітряному транспорті -- це порушення правил посадки літальних апаратів, недотримання встановлених маршрутів та висоти польоту, перевищення швидкості при посадці тощо.

Порушення правил експлуатації транспорту полягає у недотриманні габаритів, порядку укладання вантажів та їхнього закріплення, у недотриманні вимог щодо технічного стану засобів транспорту, окремих його механізмів тощо. Діяння з об'єктивної сторони може проявлятися також у недоброякісному ремонті транспортних засобів, шляхів сполучення, споруд на них, засобів сигналізації і зв'язку (наприклад, слюсар по ремонту вагонів не усуває несправність гальмового обладнання, внаслідок чого створюється небезпека для життя людей).

Суб'єктивна сторона цього злочину вимагає встановлення психічного ставлення особи до діяння і його наслідків. Що стосується діяння, то воно може бути вчинене з прямим умислом і через злочинну недбалість. Щодо наслідків вина може бути тільки необережною, у вигляді злочинної самовпевненості чи недбалості.

Суб'єктом злочину можуть бути тільки працівники залізничного, водного і повітряного транспорту.

Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277). Стаття складається з трьох частин. У першій частині дається опис ознак об'єктивної сторони складу злочину. Вона включає в себе руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.

Предметом злочину охоплюються всі засоби транспорту, устрої та механізми, що забезпечують безпеку руху або експлуатації залізничного, водного та повітряного транспорту. Це такі устрої й механізми, що забезпечують нормальне функціонування технічних систем транспорту і тим самим -- нормальні відносини у сфері безпеки руху або експлуатації транспорту. Руйнування шляхів сполучення і транспортних засобів -- це протиправний вплив на ці предмети шляхом порушення їхньої цілісності та структури, внаслідок чого вони стають непридатними для експлуатації відповідно до свого цільового призначення. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів -- це протиправний вплив на ці предмети, коли з ладу виводяться окремі їхні частини та механізми, внаслідок чого вони стають непридатними для експлуатації відповідно до свого цільового призначення. Інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан -- це такий протиправний вплив на них, у результаті якого технічно справні механізми та елементи транспорту тимчасово (в цій ситуації) приводяться до непридатного для експлуатації стану. Наприклад, покладення на рейки залізничної колії шпали, колоди, переміщення сигнального вогню на фарватері водного шляху, відключення окремих приборів і механізмів. Наслідки пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів можуть бути різними. Аварія, про яку говориться в ч. 1 ст. 277 КК, є сход рухомого складу з рейок, пошкодження транспортних засобів, їхнє зіткнення, посадка судна на мілину тощо. Порушення нормальної роботи транспорту може виражатися в зриві графіка руху транспортних засобів, у затримці доставки вантажів і пасажирів тощо.

Суб'єктивна сторона злочину носить складний характер. Аналіз судової практики показує, що руйнування, пошкодження, приведення предмета у непридатний стан іншим способом може вчинюватись як з прямим, так і з непрямим умислом. Що стосується наслідків, то психічне ставлення до них може виражатися як в умислі, так і в необережності. Отже, цей злочин може вчинюватися в рамках однієї форми вини -- умислу, так і в рамках складної форми вини -- умисел стосовно дій і необережність щодо наслідків.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14-річного віку.

Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 278 КК встановлена відповідальність за угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна.

Предметом злочину є пасажирський чи вантажний потяг, локомотив, дрезина тощо. Повітряним судном вважається літальний апарат, що підтримується в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям (літаки, вертольоти, дирижаблі та ін.). До морських і річкових суден відносяться пасажирські, вантажні, рибальські, допоміжні (буксири), рятувальні та ін. Для кваліфікації не має значення відомча приналежність вказаних транспортних засобів. Об'єктивна сторона цього злочину полягає в угоні або захопленні зазначених транспортних засобів. Під угоном слід розуміти протиправне заволодіння транспортним засобом для здійснення поїздки на ньому або самовільне використання транспортного засобу. Угон може здійснюватися як з місця стоянки транспортного засобу, так і під час руху. Інколи угон можуть здійснювати машиністи, льотчики, капітани, члени екіпажу, які управляють транспортним засобом. Захоплення -- це протиправне заволодіння транспортним засобом будь-якою особою із застосуванням насильства чи погроз для здійснення поїздки на ньому, зміни напрямку руху тощо. Закінченим цей злочин визнається з урахуванням виду транспорту. Так, угон повітряного судна буде закінченим після заволодіння ним, запуску двигунів і початку руху. Якщо угон здійснюють члени екіпажу під час польоту, то закінченим злочин буде з моменту відхилення від маршруту, або відмови виконувати вказівки осіб, що керують польотом.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює фактичні ознаки вчиненого діяння, розуміє їхній суспільно небезпечний і протиправний характер та бажає вчинити такі дії.

Суб'єктом цього злочину є особа, яка досягла 14-річного віку.

Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства (ст. 279). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 279 КК дається опис ознак об'єктивної сторони складу злочину. Це блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод, відключення енергопостачання чи іншим способом, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, або настання інших тяжких наслідків. Предметом злочину є шляхи сполучення, споруди на них, транспортні засоби, засоби зв'язку і сигналізації, інші механізми та елементи залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електротранспорту чи магістрального трубопровідного транспорту, а також вокзали, порти, станції та інше. Блокування може здійснюватися шляхом розміщення на вулицях, дорогах, залізничних коліях, злітній смузі колод, шпал, каменів, залізобетонних конструкцій, транспортних засобів, сільськогосподарських, будівельних, інших механізмів, що не дають можливості рухатися транспортним засобам. Технічна система транспорту може бути паралізована шляхом припинення подачі пально-мастильних матеріалів, води, газу, відключення електроенергії, засобів зв'язку, сигналізації чи автоматики, що забезпечують керування транспортом, а також шляхом перекриття доріг, вулиць за допомогою гурту людей, череди тварин тощо. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу стосовно дій. Що стосується наслідків, то вина може виражатися як в умислі, так і в необережності.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Злочин можуть вчиняти і працівники транспорту, які обслуговують транспортні комунікації.

Предметом цього злочину є зазначені в статті об'єкти та інші транспортні підприємства, наприклад, будівлі, в яких можуть знаходитися засоби зв'язку, сигналізації, автоматизовані системи управління транспортом, диспетчерська та інше. Захоплення -- це заволодіння будинком чи його частиною із застосуванням насильства або погроз до працівників транспорту, інших осіб і встановлення контролю над ним. Заподіяння при захопленні легких тілесних ушкоджень охоплюється складом цього злочину. При застосуванні психічного насильства винні можуть загрожувати вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень різної тяжкості. Закінченим цей злочин визнається з моменту встановлення контролю над вокзалом, станцією, портом або над якоюсь частиною будинку, що має важливе значення для нормального функціонування технічної системи транспорту. Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків (ст. 280). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 280 КК дається опис ознак об'єктивної сторони складу злочину. Це примушування працівника залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного чи магістрального трубопровідного транспорту до невиконання своїх службових обов'язків шляхом погрози вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна цього працівника чи близьких йому осіб.

Примушування -- це вимога, пред'явлена до працівника транспорту не виконувати покладені на нього обов'язки, що супроводжується погрозами. Потерпілим у цьому злочині може бути будь-який працівник транспорту. Це, наприклад, особи, які управляють транспортними засобами, або забезпечують безпеку руху або експлуатації, які здійснюють ремонт, обслуговування, підготовку до випуску в рейс чи на лінію транспортних засобів. Ними можуть бути і керівники транспортних підприємств, структурних підрозділів, начальники служб. Близькими зазначеним працівникам особами є: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, бабка, онуки. Погроза може бути виражена словами, по телефону, у листі, шляхом демонстрації зброї чи іншим способом. Вона може бути доведена до відома потерпілого особисто або через третіх осіб.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що примушує працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків, розуміє протиправність вчиненого і бажає вчинити такі дії. Суб'єктом цього злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо примушування вчиняє службова особа щодо своїх підлеглих, то за наявності відповідних ознак відп'овідальність настає за сукупністю і за злочин у сфері службової діяльності. Порушення правил повітряних польотів (ст. 281). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 281 КК дається опис об'єктивної сторони складу злочину, що виражається в порушенні правил безпеки польотів повітряних суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків. Як видно з тексту закону об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: 1) діяння; 2) наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Діяння -- це дія чи бездіяльність, яка виражається в порушенні правил при зльоті і посадці літального апарату, у недотриманні висоти польоту, коридору, у перевищенні швидкості. Суб'єктивна сторона злочину характеризується психічним ставленням винного до факту порушення правил безпеки- польотів і його наслідків. Порушення правил може бути умисним або необережним (прямий умисел або злочинна недбалість). Вина щодо тяжких наслідків може бути тільки необережною (злочинна самовпевненість або недбалість). Суб'єктом цього злочину є особа, яка не є працівником повітряного транспорту. За цією ознакою варто проводити відмежування цього злочину від передбаченого ст. 276 КК, де суб'єктом виступає працівник повітряного транспорту. Порушення правил використання повітряного простору (ст. 282). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 282 КК дається опис об'єктивної сторони складу злочину, яка виражається в порушенні правил пуску ракет, проведенні всіх видів стрільби, вибухових робіт або вчиненні інших дій у повітряному просторі, якщо це створило загрозу безпеці повітряних польотів. Об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв'язком між діянням і наслідками.

Діяння виражається в порушенні правил пуску ракет. Розрізняють сигнальні, навчальні і бойові ракети, або такі, що мають наукове чи господарське призначення. Проведення усіх видів стрільби може проводитися як на землі, так і в повітрі, на полігонах, у тирах з різних видів вогнепальної зброї, а вибухових робіт -- при будівництві тунелів, доріг, виконанні гірничих робіт тощо. У повітряному просторі також можуть здійснюватися різні роботи, наприклад, при будівництві, монтажі, ремонті чи обслуговуванні різних веж, вишок, труб та інших об'єктів. Для виконання цих робіт можуть використовуватися вертольоти, крани, лебідки й інше устаткування. Виконання вказаних видів робіт має здійснюватися з дотриманням відповідних правил, узгоджуватися з усіма власниками літальних апаратів, а також іншими органами, що здійснюють управління польотами повітряних суден. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною щодо факту порушення і його наслідків. Порушення може бути вчиненим як умисно, так і через необережність (прямий умисел чи злочинна недбалість). Що стосується наслідків порушення, то вина щодо них може бути тільки необережною (злочинна самовпевненість або недбалість).

Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда (ст. 283). Стаття складається з двох частин. У частині 1 ст. 283 КК дається опис об'єктивної сторони складу злочину, яка полягає у самовільному без нагальної потреби зупиненні поїзда стоп-краном чи шляхом роз'єднання повітряної гальмової магістралі або іншим способом, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого.

Об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв'язком між діянням і наслідками.

Діяння найчастіше проявляється в самовільній зупинці поїзда без потреби, тобто екстремальної ситуації. Така ситуація може виникнути, наприклад, при пожежі чи під час стихійного лиха, при виникненні загрози для життя і здоров'я людей або при несправностях рухомого складу, що загрожують безпеці руху залізничного транспорту.

Зупинка поїзда може здійснюватися стоп-краном або шляхом роз'єднання повітряної гальмової магістралі чи іншим способом, наприклад, подача сигналів зупинки, переключення зеленого сигналу, що дозволяє рух, на червоний -- що його забороняє, включення автоблокування, а також за допомогою ручного гальма. Суб'єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі. Винний розуміє, що він самовільно без потреби, протиправно зупиняє поїзд і бажає цього. Вина щодо наслідків може бути тільки необережною. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.

Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284). З об'єктивної сторони цей злочин проявляється в ненаданні допомоги капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном екіпажу та пасажирам останнього, а також зустрінутим у морі чи на іншому водному шляху особам, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів.

Обов'язок капітана надавати допомогу виникає при зіткненні суден, а також коли на шляху судна зустрічаються особи, які зазнали лиха. Крім того, капітан і його екіпаж повинні мати реальну можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для судна, пасажирів і його екіпажу.

Суб'єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі до факту ненадання допомоги. Винний усвідомлює, що судно чи люди зазнали лиха та потребують допомоги і що він повинен і має можливість надати їм допомогу, але не робить цього.

Суб'єктом цього злочину є тільки капітан судна.

Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285). З об'єктивної сторони злочин проявляється в неповідомленні капітаном судна іншому судну, що зіткнулося з ним на морі, назви і порту приписки свого судна, а також місця свого відправлення та призначення, незважаючи на наявність можливості подати ці відомості. Капітан може повідомити ці відомості в будь-якій формі (усно, письмово, по радіо, телеграфу тощо). Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце зіткнення суден -- на морських шляхах.

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається тільки в прямому умислі.

Суб'єктом злочину є капітан судна.

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 286 КК описується об'єктивна сторона складу злочину. Це порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв'язком між діянням і наслідками.

Діяння (дія чи бездіяльність) полягає у порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту.

Порушення правил безпеки руху може заключатися в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об'їзду перешкод, проїзду перехресть, користування світловими приборами, буксирування, а також їзди з причепом тощо. Порушення правил експлуатації може полягати в недотриманні водієм технічних умов експлуатації, порушенні порядку перевезення пасажирів, неправильному завантаженні, укладанні та закріпленні вантажів. За ст. 286 КК кваліфікуються лише такі порушення правил експлуатації, що пов'язані з безпекою руху транспортних засобів. Тому не можуть кваліфікуватися за цією статтею порушення таких правил експлуатації, що не пов'язані з безпекою руху. Це, наприклад, порушення термінів технічного обслуговування транспорту або недотримання вимог при застосуванні видів пально-мастильних та інших матеріалів тощо. Порушення вимог законодавства про охорону праці, а також порушення правил безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних, сільськогосподарських, будівельних та інших робіт, не підпадає під ознаки ст. 286 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину, визначається складністю об'єктивної сторони. В зв'язку з цим психічне ставлення особи слід визначати як до факту порушення правил, так і до наслідків цього порушення. Порушення правил може бути вчинено з прямим умислом або через злочинну недбалість. Порушення можуть бути вчинені тільки через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість).

Суб'єктом злочину є особа, яка керує транспортним засобом і досягла 16-річного віку.

Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення правил їх експлуатації (ст. 287). В диспозиції статті описані ознаки об'єктивної сторони складу злочину: випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів, допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані сп'яніння або не має права на керування транспортним засобом, чи інше грубе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або його смерть.

Об'єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв'язком між діянням і наслідками.

Діяння (дія або бездіяльність) характеризується випуском в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів, тобто в дозволі на виїзд у рейс чи поїздку транспортного засобу з несправностями гальмової системи, рульового управління, зовнішніх світлових приборів, склоочисників, коліс тощо.

Допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані сп'яніння, що може бути викликане вживанням останньою алкогольних напоїв, наркотичних засобів, інших токсичних речовин, що одурманюють тощо. Керування -- це безпосереднє виконання особою функцій водія під час руху, тобто якщо особа, сівши за кермо, приводить транспортний засіб у рух.

Допуск до керування транспортним засобом особи без прав на керування має місце у разі, якщо у особи взагалі відсутнє посвідчення водія або вона позбавлена прав водія, або не має відповідного дозволу (категорії) для керування певним видом транспорту.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується складною формою вини. Завідомість, яка вказана в диспозиції статті стосовна діяння, означає, що особі відомо про безумовну, явну технічну несправність транспортного засобу, про інші грубі порушення правил експлуатації, що забезпечують безпеку руху. Усвідомлюючи суспільну небезпеку і протиправність своєї поведінки і вчиняючи цей злочин, винний бажає скоїти діяння, вказане у статті.

Психічне ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків виражається в необережності (злочинна самовпевненість або недбалість).

Суб'єктом злочину є посадові особи підприємств і організацій, які відповідають за технічний стан і експлуатацію транспортних засобів (головний інженер, інженер з безпеки руху транспорту, начальник колони, механік гаражу або маршруту), водії, за якими закріплений транспортний засіб, що належить різним організаціям чи фізичним особам, а також власники транспортних засобів.

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху (ст. 288). В диспозиції статті ознаки об'єктивної сторони складу злочину викладені, як порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, вчинене особою, відповідальною за будівництво, реконструкцію, ремонт чи утримання шляхів, вулиць, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, або особою, яка виконує такі роботи, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або смерть.

З об'єктивної сторони злочин характеризується трьома ознаками:

а) діянням (дією або бездіяльністю);

б) наслідками;

в) причинним зв'язком між діянням і наслідками.

Діяння виражається в порушенні правил, норм і стандартів при будівництві, реконструкції, ремонті або утримуванні шляхів. Наслідками цього злочину можуть бути середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження, смерть потерпілого.

Суб'єктивна сторона цього злочину визначається складністю його об'єктивної сторони. Вина щодо порушення правил, норм'і стандартів може бути як умисною (прямий умисел), так і необережною (злочинна недбалість). Психічне ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків може виражатися тільки в необережності (злочинній самовпевненості або злочинній недбалості).

Суб'єкт злочину -- особа, яка досягла 16-річного віку, відповідальна за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію автомобільних шляхів, вулиць, залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів та інших споруд, а також особа, яка виконує зазначені роботи.

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289). Стаття складається з чотирьох частин і примітки. У частині 1 ст. 289 КК дається характеристика об'єктивних ознак складу злочину, як незаконного заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою. Перелік транспортних засобів, які є предметом злочину, дається в примітці до ст. 286 КК. "

Під незаконним заволодін-ням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача, всупереч їх волі.

Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, шляхом обману або зловживання довірою. Воно може мати місце під час руху транспортного засобу, коли винний установлює контроль, примушує водія виконувати його розпорядження і рухатися в зазначеному напрямку. Заволодіння носить протиправний характер. Це означає, що винний не має права на використання транспортного засобу для поїздки на ньому. Протиправність відсутня у випадках, коли поїздка на транспортному засобі відбувається в стані крайньої необхідності, наприклад, для доставки важко хворого до лікарні, або для усунення небезпеки, яка виникла внаслідок пожежі, повені тощо.

Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки в прямому умислі. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289, є особа, яка досягла 16-річного віку, а злочинів, передбачених частинами 2 та 3 ст. 289, -- 14-річного віку.

Заволодіння транспортним засобом із проникненням до приміщення або іншого сховища означає вторгнення до приміщення або іншого сховища з метою заволодіння транспортним засобом. Воно може здійснюватися таємно, відкрито, з подоланням перешкод чи опору потерпілого, шляхом обману тощо.

Приміщення -- це різного роду будівлі, споруди, які призначені для розміщення транспортних засобів або іншого майна. Інше сховище -- це призначене для постійного або тимчасового збереження (стоянки) транспортних засобів ділянки території, які обладнані огорожею, навісом, іншими технічними засобами чи забезпечені охороною.

Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 290). У диспозиції статті об'єктивна сторона описана як знищення, підробка або заміна ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, або заміна без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують порядок реєстрації транспортних засобів, вірогідність номерів їхніх основних частин та агрегатів. Предметом є двигун, кузов, шасі чи номерна панель, на яких заводським способом зроблені позначення номерів. При реєстрації транспортних засобів у технічний паспорт заносяться ці номери, за якими такий засіб може бути ідентифіковано. При знищенні номерів забиваються всі цифри чи літери з агрегату, а при підробці змінюється одна чи кілька цифр чи літер.

Суб'єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.

Порушення чинних на транспорті правил (ст. 291). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в порушенні чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Злочин може мати місце на всіх видах механічного транспорту. Об'єктивна сторона цього злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням, б) наслідками, в) причинним зв'язком між ними.

Порушення чинних на транспорті правил визначається умовами роботи цього виду транспорту. Воно може вчинюватися при використанні гужового транспорту, прогоні худоби через залізничні колії, проїзді сільськогосподарських та інших машин через залізничні колії у невстановлених місцях, переході вулиці, дороги у невстановленому місці або на заборонений сигнал світлофора тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується психічним ставленням особи до вчиненого ним діяння і його наслідків. Порушення може бути як умисним (прямий умисел), так і необережним (злочинна недбалість). Що стосується наслідків, то вина може бути тільки необережною.

Суб'єктом злочину можуть бути пасажири, пішоходи, велосипедисти, погоничі і пастухи худоби, особи, які керують гужовим транспортом та досягли 16-річного віку.

Пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродукте проводі в (ст. 292). Стаття складається з трьох частин. У частині 1 ст. 292 КК дається опис об'єктивної сторони складу злочину. Це пошкодження або руйнування магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів або спричинило небезпеку для життя людей.

Предметом злочину є магістральні трубопроводи, відводи від них, інші об'єкти, технологічно пов'язані з трубопроводами, що забезпечують їх нормальне функціонування, а також споруди, засоби автоматики, зв'язку, сигналізації тощо.

Пошкодження -- це протиправний вплив на предмет, що виводить з ладу окремі ділянки трубопроводу, споруди на них, засоби зв'язку, сигналізації, що забезпечують нормальне функціонування магістрального трубопроводу, внаслідок чого вони стають непридатними для експлуатації відповідно до свого цільового призначення.

Руйнування -- це протиправний вплив на об'єкт магістрального трубопроводу шляхом порушення його цілості і структури, внаслідок чого трубопровід стає непридатним для експлуатації. Слід мати на увазі, що трубопровід не може бути зруйнований. Зруйнованими можуть бути лише окремі споруди, агрегати, вузли, що забезпечують нормальне його функціонування.

Наслідком злочину є порушення нормальної роботи трубопроводу, якщо він або взагалі не здійснює транспортування нафти, газу чи нафтопродуктів, або хоч і працює, але не на проектну потужність.

Суб'єктивна сторона цього злочину визначається його об'єктивною стороною. Пошкодження або руйнування може бути вчинено як умисно, так і через необережність. Щодо наслідків також може бути умисел або необережність.

Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

Висновок
У такий спосіб із усього сказаного бачимо, що інститут судимості відіграє досить важливу роль в кримінальному праві України. Судимість виступає, як обтяжуючий фактор при вчиненні особою нового злочину, враховується при кваліфікації тяжкості злочину, призначенні міри покарання, тим самим посилюючи кримінальну відповідальність особи за вчинений злочин. Також наявність судимості тягне за собою ряд інших негативних для особи правових наслідків, які істотно обмежують свободу її діяльності. Але це не означає, що особа, яка вчинила злочин є носієм такого негативного статусу все життя. Враховуючи, що особа при відбуванні покарання може осмислити свою вину, примиритись з потерпілим, розкаятись, тому кримінальним законодавством встановлено дві форми припинення судимості: погашення судимості і її зняття

Сьогодні кримінально-виконавча система України знаходиться на зламі, коли з одного боку очевидним є протиріччя між консервативністю діючого законодавства і всієї системи виконання покарань, а з іншого – прагнення держави до гуманізму та демократії. Слід відзначити, що за всі роки незалежності Україна так і не зробила кардинальних змін назустріч соціальним перетворенням. Вона, як і раніше, залишається одним із „лідерів” по застосуванню кримінальних покарань і особливо тих, що пов’язані з утриманням осіб в місцях позбавлення волі.

Сьогодні ми вимушені констатувати і зростання латентної злочинності, а також невиправдано високий рівень рецидиву злочинів. Ці та інші фактори полегшили формування відповідного сереовища для подальшої криміналізації суспільства – від переходу до „тіньової” та нелегальної діяльності значних верств населення до криміналізації найбільш важливих сфер функціонування держави.

Як відомо, покарання і судимість, опосередковано впливає не тільки на засуджених та їх найближче оточення, його вплив охоплює великі групи населення і в цілому суспільство. Оскільки покарання несе не тільки позитив для суспільства (застосуванням кримінального покарання суспільство виконує захисну функцію), а й залишає низку негативних наслідків, саме громадськість разом з Департаментом повинна комплексно реформувати всю кримінально-виконавчу систему і привести її у відповідність до міжнародних стандартів, як того потребує час.

Будуючи кримінально-виконавчу політику, слід відмовитися від усталених стереотипів, келійності, відомчих інтересів, необ’єктивності в оцінці поведінки засуджених та осуджених.

Ці кроки слід робити негайно, але підходити до них дуже виважено, щоб завоювати авторитет і у законослухняних громадян своєї держави, і у засуджених, та тих хто має судимість.

З прийняттям нового Кодексу 2001 року інститут судимості набув ще більшого правового закріплення, що розв’язало багато проблемних питань щодо вдосконалення даного інституту.

Особливо важливим інститут судимості став в наш час, коли швидкими темпами зростає латентна злочинність та в країні констатують високий рівень рецидивної злочинності. Ряд факторів створюють в нашому суспільстві умови для формування відповідного середовища для подальшої криміналізації суспільства. Це починається від найменшого і закінчується криміналізацією найважливіших сфер функціонування держави.[10.ст.169]

Покарання та судимість виступають явищами, які призупиняють процес криміналізації суспільства. Метою покарання та судимості є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочин як засудженими, так і іншими особами. Саме покарання та судимість впливають на свідомість засудженого, його близького оточення, а також на великі групи громадян.

Практичне завдання №1


Зубов, якому виповнилось 17 років, із ревнощів вбив свою знайому Попову. Труп потерпілої розчленив, загорнув в пакет і викинув у річку. Через 8 років цей злочин був розкритий.
Чи підлягає Зубов кримінальній відповідальності?

На підставі ч.1 ст.22 КК України кримінальна відповідальність настає в Україні з 16 років, за вбивство з 14 років. На момент скоєння злочину Зубову виповнилось 17 років. Він вчинив вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, тобто Попової. Зубов скоєний злочин приховав, розчленивши труп з метою приховати вбивство.

Злочин був розкритий тільки через 8 років, особа не була відома органам слідства або суду, постанови про притягнення Зубова як обвинуваченого та оголошення його у розшук не було, тобто ст..49, 106 на нього не розповсюджується.

Зубов підлягає кримінальній відповідальності.

Практичне завдання №2
Карпов і Клімова з метою зриву виборів голови міської адміністрації на автовокзалі встановили вибуховий пристрій і вночі підірвали його. Люди від вибуху не постраждали, але була заподіяна матеріальна шкода, яка дорівнювала 120 неоподаткованим мінімумам доходів громадян, встановленим законодавством України. Наступного дня Карпов подзвонив у виборчий комітет і повідомив: якщо вибори не відмінять, вибухи будуть продовжуватися.
Кваліфікувати дії Карпова і Клімової.

Карпов і Клімова вчинили злочин передбачений ч.2 ст.258 КК України (Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяж­ких наслідків якщо такі дії були вчинені з метою впливу на прийняття рішень чи вчинен­ня або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування а та­кож погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою за попередньою змовою групою осіб) та ч.1 ст.263 (Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї).

Об’єкт – громадська безпека.

Предмет – вибухові речовини і пристрої.

Об’єктивна сторона - полягає у суспільне небезпечному, протиправному діянні (підриві автовокзалу), що порушує захищеність (гарантованість) життя і здоров'я людей та інших важ­ливих цінностей суспільства, створює загальну (спільну) небезпеку настан­ня тяжких наслідків або заподіює таку шкоду(матеріальна шкода,яка дорівнює 120 неоподаткованим мінімумам доходів громадян).

Суб’кт – осудні особи Карпов і Клімова, які досягли 14 років.

Суб’єктивна сторона – прямий умисел, особи усвідомлювали небезпечність своїх дій та бажали настання їх наслідків.

Нормативні акти і література




  1. Кримінальний кодекс

  2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – Х.: Одіссей, 2012.

  3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. т.1/ О.М. Бандурка, Є.М. Блажевський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, ВП. Пшонки, А.В. Портнова. – Х.:Право, 2012.

  4. Про дорожній рух: Закон України № 3353-XII від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31.

  5. Про транспорт: Закон України № 232/94-ВР від 10 листопада 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51.

  6. Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. – 2006. – № 8. – Лютий.

  7. Александров Ю. В.. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004.

  8. М. І. Бажанов Кримінальне право України: Підручник, Київ, Юрінком,- Інтер 2005.

  9. Кримінальне право України : Особлива частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В.І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.] ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [4 вид., переробл. і допов.]. – Х. : Право, 2010.

  10. Кримінальне право (Особлива частина): підручник / за ред. О.О. Дудорова, Є.О. Письменського. Т.1 – Луганськ : видавництво «Елтон – 2», 2012.

  11. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник / Навроцький В.О. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

  12. Савченко А. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А. В. Савченко, В. В. Кузнецов, О. Ф. Штанько. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.

  13. Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безо­пасность дорожного движения. – Х.: Консум, 2001.

  14. Зверяка В.А. Угон автотранспортных средств, проблемы и пути разрешения: Монография. – Луганск: РИО ЛИВД, 1998.

  15. Коняев В.П. Состояние опьянения – транспортные прес­тупления – уголовная ответственность. – Ташкент: Узбекистан, 1992.

  16. Мисливий В.А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту: Монографія. – Днепропетровс: Юридична академія Міністерства внутришніх справ, 2004.

  17. Развадовський В.Й. Адміністративно-правове регулювання правовідносин у транспортній сфері України: Монографія. – Х., 2004.

  18. Бабанін С.В. Кримінальна відповідальність за порушення чинних на транспорті правил: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Дніпропетровськ, 2008. – 20 с.

  19. Баганець О. Безпечне перевезення пасажирів – на контролі у прокуратурі // Вісник прокуратури. – 2007. – № 5.

  20. Багіров С.Р. Злочини проти безпеки руху або експлуатації транспорту: проблеми встановлення причинного зв'язку // Адвокат. – 2004. – № 5.

  21. Осадчий В.І. Злочини проти безпеки та експлуатації транспорту: Монографія. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2011.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка