Актуальність дослідження


РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ВИНОГРАДАРСТВА У ЖИТТІ ЛЮДИНИ



Скачати 299.14 Kb.
Сторінка3/4
Дата конвертації13.11.2019
Розмір299.14 Kb.
Назва файлуПовна версія.doc
1   2   3   4
РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ВИНОГРАДАРСТВА У ЖИТТІ ЛЮДИНИ
2.1. Зародження й розвиток українського виноградарства

Проаналізувавши численні архівні та анкетні матеріали, а також виявивши окремі експонати, які й нині зберігаються в етнографічних музеях, коротко зупинимося на основних аспектах розвитку й удосконалення виноградарства.

Існує навіть гіпотеза, що виноград – це перша одомашнена рослина.

Спочатку людина збирала плоди винограду лише як джерело поживи. Мало пройти не один десяток років, поки людина почала виділяти певні якості рослин або просто для забави, або задоволення якихось естетичних бажань.

Зникли з планети деякі цивілізації, але виноградарство збереглося як обов’язковий компонент будь якого розвитку суспільства. Пояснити це унікальне явище можна лише з точки зору на виноградарство, як мистецтво землеробства, в основі якого лежить рух гармонії людини і природи.

Виноградарство належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми: на території України є села під назвою Виноградне, Гроно, Лозове, Ягідне, Виноградар місто Ізюм тощо.

Так, наприклад, у Херсонесі і в Боспорі значний розвиток отримали виноградарство і садівництво — в садибах Херсонеса сади займали 14 відсотків від всієї площі, а в Боспорі існувало навіть місто Кепи, що перекладається з давньогрецької як "виноградники". Про великий розмах виноградарства в Боспорі й у Херсонесі свідчать залишки численних винокурень як, власне, у містах, так і на поселеннях. В Ольвії виноградарство було розвинене значно менше й, очевидно, в основному тільки в перші століття нашої ери.

На території України перші письмові відомості не такі давні, вони сягають правління княгині Ольги, тобто Х століття.

Звісно ті часи характеризувалися більш масовістю, ніж різноманітністю і вишуканістю сортів. Однак саме в ці часи зароджується більша частина традиційних обрядів пов’язаних з вирощуванням, селекцією та розмноженням.

Багатьох захоплює краса ягід, розмір грона, його неповторний смак, але наші предки завжди займалися технічним виноградарством і віддавали йому перевагу. Вони цінували всі якості виноградного плоду: соковитість, солодкість, врожайність, та невибагливість кожного виду. Не зникла ця тенденція і сьогодні – більшість виноградарів-любителів віддають перевагу столовим чи технічним сортам.

Виноградарством займалися повсякчас, але лише в ХІХ столітті це зайняття отримало статус мистецтва. Ідея розглядати виноградарство, як мистецтво, належить А.М. Лазаревському та його учням. О. Негруль, один з учнів Лазаревського, говорив: «Виноградарство – велике мистецтво, велика таємниця, діло, про яке людина не може говорити легковажно»

Виноградарство, як і всі заняття східних слов’ян, зазнавало зльотів і падінь. Спочатку воно розвивалося, як заняття по вирощуванню культової рослини, а потім набуло побутового характеру.

На початку свого розвитку виноградарство не могло відзначитись різноманітністю форм. Вже тоді воно вирізнялося, з поміж інших занять, чисельністю та різноманітністю сортів.

Далі в «Ревізії Київського замку» (1543–1548 рр.) говориться, що на горі Щекавиці були пахотні поля, виноградники, винниці. Мандрівник Михалон Литвин у 1544 році, прибувши до Києва, відмітив що в Києві «ростуть виноградні лози з великими гронами, попід берегами річок зустрічається дикий виноград» .

Ці часи відзначились ще й цікавими історіями про виведення сортів, інколи вони були навіть драматичними і надовго входили в пам'ять людей, а інколи, навіть перетворювались на легенди.

Популярною в Україні була легенда про те, як мельник украв у заможного пана найгарнішу гронувинограду та посадив з неї кісточки. Виростивши нові рослини, він отримав зовсім не такий врожай який передбачав, і всі вони були зовсім різними одна від одної. Завдяки цьому випадкубуло виведено нові сорти винограду.

Виноград, в гирлі річки Берда біля Петровської фортеці вирощували козаки-задунайці, які осіли в Приазов’ї.

Перші виноградники в Донбасі були закладені німцями-колоністами у 1822г. поблизу Маріуполя. У сорокових роках виноградники вздовж узбережжя моря почали садити греки-колоністи, а потім і місцеве корінне населення. Розводили в основному столові сорти для власних потреб. Найбільші насадження були в Маріуполі - близько 13 тис. кущів - у грецькому селі Ялта - до 5000 кущів.

Помітний підйом виноградарства в на Півдні України відзначається на початку ХХ століття. Поштовхом до цього послужила поява в Бердянському районі болгар, які переселилися сюди з Бессарабії. Болгари почали закладати на Бердянських пісках виноградники суцільними масивами площею по ¼ - 1/2 десятин і прищепили місцевому населенню любов до цієї культури. Наслідуючи їхній приклад, селяни приморських районів Донбасу також початок висаджувати виноград на своїх ділянках. Крім того, розпочате іноземними компаніями в ці роки будівництво заводів та вугільних шахт у Донбасі наблизило ринок збуту винограду, що також стимулювало розвиток виноградарства в цих районах.

Перше об’єднання виноградарів-любителів на території тогочасної Російської імперії було створене саме в Києві і називалося «Південне виноградарське товариство». Саме ця організація видавала спеціальний журнал «Землероб», але він проіснував відносно недовго


(з 1893 – по 1904 роки).

Спочатку звання виноградаря було поважним. Існували вірування про те, що виноград не буде плодити в господарстві жадібних і злих людей. Та й взагалі ростити виноград, що посідав значне місце в християнських віруваннях, було актуальним, хоч і трудомістким заняттям східних слов’ян [10].

З приходом комуністичних сил до влади відношення до виноградарів, та й власне до самого заняття, погіршилось. Оскільки комуністична верхівка вважала виноградарство непотрібним та шкідливим, бо це заняття заважало побудові всесвітнього соціалістичного суспільства.

Зараз наша країна визнана одним з світових лідером в галузі виноградарства. Український народ, проживши всю свою історію в постійних етнічних кордонах, наділений великим працелюбством і багатою духовністю, створив унікальні сорти та форми винограду.

Українці намагалися все зробити досконалим і дуже гарним. Хати, рушники, посуд – все вони оздоблювали неперевершеними візерунками, а для прикрашення свого саду східні слов’яни вивели унікальні сорти.

І справді, українськимому сортименту винограду заздрить весь світ. У наш час ці сорти розповсюджена у всіх країнах СНД. У Італії ,наприклад, на основі сорту Кодрянка було були виведено Чорну магію,

З часом та з інтенсивним розвитком селекції голубарі стали звертати увагу не лише на розмір, і форму ягоди, а й на сроки дозрівання та красу врожаю.

Після Другої Світової війни виноградарство набуло особливої популярності. Саме в ці роки створюються федерації, клуби і секції для любителів виноградарства. [15].

У другій половині ХХ століття почався інтенсивний розвиток мережі виноградарських організацій. Створювалися вони при товариствах охорони природи, що сприяло їхньому розвитку.

В 1940р. на Запоріжжі налічувалося 1763 гектар виноградників - майже в 20 разів більше ніж у 1917р. Проте сортовий склад насаджень все ще залишався досить обмеженим і низькоякісним.

Для надання допомоги колгоспам і радгоспам Півдня в справі розвитку виноградарства Український науково-дослідний інститут виноградарства і виноробства ім. В. О. Таїрова організував в 1935р. в колгоспі їм. Комінтерну, поблизу Бердянська, опорний пункт по виноградарству, який заклав в цьому господарстві першу сортовипробувальну ділянку по винограду. Перший стандартний сортимент винограду для Півдня був затверджений в 1940р. Згідно з цим сортиментом для Запорізького краю були запропоновані столові сорти: Шасла, Карабурну, Пухляківський, Мускат гамбурзький, Сенсо, Мадлен Анжевін, Португезер, Алимшак.

Всі ці заходи відіграли помітну роль у розширенні площ та зміни сортового складу виноградних насаджень Запорізької області.
В результаті протягом 1947-1956гг., за даними обласних управлінь сільського господарства, посаджено до 2 тисяч гектар виноградників. Загальна площа насаджень до цього часу досягла вже 3,5 тис. га. [10]

Проте численні помилки, допущені при масової закладці виноградників, скоро почали позначатися. Головною бідою стала завезена філоксера - найлютіший шкідник виноградної лози. Площі насаджень стали скорочуватися, а валові збори знижуватися.

Чергові великі удари по галузі виноградарства і виноробства завдали заходи по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом в СРСР.

Сьогодні в Україні налічується більше 250 тисяч прихильників виноградарства. Але в порівнянні з минулими роками це незначна цифра. І відмінним є також той факт, що виноградарство перетворилося з професійного заняття на любительське.

Оскільки виноградарство – це сімейне заняття, воно передається від батька до сина, з покоління в покоління. Сьогодні «сонячні грона» вирощують не тільки люди старшого віку - ті, які винесли любов до винограду з дитинства, а й молоде покоління сучасних виноградарів.

Провівши дослідження даного заняття Гуляйпільського краю, ми нарахували в самому місті Гуляйполі понад 30 господарів, які доглядають за виноградом. Вікові рамки виноградарства визначити дуже важко, бо, почавши займатись цією дивовижною справою ще змолоду, люди продовжують захоплюватись нею до самої смерті. Виноградарством займаються як чоловіки, так і жінки, не дивлячись на всі
труднощі. [Додаток № 37]

Завдяки саме народним селекціонерам-виноградарям українське виноградарство отримало багато нових цінних сортів. У нашому місті виноградарі вирощують та розмножують виноград технічних та столових сортів. Їх налічується понад 300 сортів.

Останні роки відзначилися підвищенням зацікавленості та інтересу до заняття виноградарством. Проте, незважаючи на труднощі, щорічно проводяться ярмарки-виставки, семінари-консультації та конкурси з виноградарства, результати яких висвітлюються на «Форумі виноградарів». Проводяться збори та конференції по виноградарству, на яких професіонали діляться своїм досвідом зі своїми колегами.
2.2 Образ трудівника-виноградаря.

У трудовій діяльності українців поряд з такими важливими і загальнопоширеними галузями, як хліборобство й тваринництво, помітне місце займає виноградарство. Це заняття стимульоване багатими природними ресурсами, було покликане до життя потребами натурального господарства, питома вага його у загальногосподарському процесі в певні історичні періоди була різною.

Професія виноградаря належить до найдавніших занять українців.

Образ виноградаря завжди привертав неабияку увагу до себе. Недарма виноградарі були звільнені від клятви на Біблії – така нечувана довіра була до цих людей.

Праця біля виноградаря завжди вимагала великого досвіду.Тому виноградарями найчастіше були літні люди, яких поважають на селі особи.

Заняття виноградарством розглядали як "Богоугодну справу". Серед українців здавна вважалося, що виноградарством можуть займатися лише наділені високими моральними чеснотами люди. Вважалося, що це своєрідне виконання Божої волі, праця, яка заповідалася людині для порятунку душі.

Виноградарство виступало особливою галуззю практичної господарської діяльності. Подібно до цілительства, чарівництва, ткацтва, ковальства та деяких інших видів професійних занять, воно було доступним лише фахівцям і становило достатньо замкнуту корпоративну сферу, що мала священний характер, який наближав її до знахарства чи чаклунства (наприклад, українці вважали, що виноградаря треба остерігатися, оскільки він може наслати чари)

Бути виноградарем, в давнину, традиційно означало бути "знахарем", "ворожбитом", "щось знати", "вміти насилати", тобто володіти певними знаннями. Зараз все зовсім по іншому, хоч і досі сучасне виноградарство вимагає спеціальні знання, але більш у технологічному напрямку. Багато обрядів та звичаїв забуті, та ще більше – збереглося . І все виконується, як незмінний обов’язок перед одвічним годувальником –виноградом

Сучасне виноградарство більш механізоване, але незмінним залишається образ виноградаря.

В Гуляйпільському краї виноградарі займаються люди найрізноманітніших професій, таких як – вчителі, правоохоронці, медики, підприємці, а також державні службовці різних рангів. Це і Шрамко Микола Іванович, і Кірієнко Олександр Олександрович, Коровка Євген Григорович, Сліпченко Олександр Іванович, Кравченко анатолій іванович, Сахно Анатолій та Василь Микитовичі, Сидоряка віктор Григорович, Бодня Анатолій Анатолійович, Семенюта Микола Андрійович, Сіріньок Володимир Степанович, Красовський Олександр Олександрович,, Чорновалюк Володимир Степанович, Нечітайло Віктор Олександрович, Севериненко Віктор Іванович, Скрипай Артем Сергійовиич, Мащенко Володимир Іванович, Пропихайло Валентин Петрович, Шепель Григорій Маркович, Пузанова Валентина Миколаївна. Всі вони дотримуються традицій, які були передані ще з діда-прадіда. Найбільший виноградник у Сидоряки віктора Григроровича, осучаснений і механізований. Вся сім`я Віктора Григоровича бере участь в зборі винограду. І дружина, і діти, допомагають батькові доглядати за виноградом. І не дивлячись на масштаби сімейного виноградника, його обличчя сповнене спокоєм, адже виноград залишається в надійних руках його нащадків.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка