1. Загальна характеристика апк україни в сучасних умовах



Сторінка1/11
Дата конвертації12.11.2019
Розмір0.82 Mb.
Назва файлуАгропромисловий комплекс.docx
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


ПЛАН

Вступ


1. Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах

2. Природні умови та фактори розвитку і розміщення галузей АПК

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.



Творча і трудова активність людини визначаються не тільки суспільними свободами та правовою захищеністю, а й якістю життя, основним показником якого виступає здоров’я окремої людини і всього суспільства. А залежить здоров’я від стану охорони здоров’я та якості продуктів харчування, стану природного середовища, комфортності житла і робочого місця, організації відпочинку та рівня соціального забезпечення. В усіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те, що завдає шкоди людині. Тому господарникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний економічний ефект, а й шкоду, завдану природі та здоров’ю людини.

В сучасному аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання.

Важливу роль у виробництво сільськогосподарської продукції відіграють АПК що єдиною цілісною виробничо-економічною системою, яка охопила цілий ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві продовольства .

Головне завдання що стоїть перед галузями АПК – це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок. Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК України пов’язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх сферах АПК. Для обгрунтованого здійснення цього процесу необхідно в повній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки сьогоднішня ситуація економічних перетворень столипінської реформи сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст. і передбачена запровадженням приватної власності на землю та передові досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства.

Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є створення сучасної ринкової структури виробництва.

Сьогодні країна перебуває у глибокій економічній кризі, що негативно впливає на хід реформ , особливо в АПК .

В основу ринкових перетворень в АПК покладена програма роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських підприємств – створення нових господарських структур на засадах приватної власності на майно і землю .

Причиною низької результативності аграрної реформи є недооцінка її здійснення, як єдиної багатоаспектної системи. Подолання дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом реформування. Реформування економіки, проходження процесів приватизації та роздержавлення вимагає вивчення досвіду функціонування господарських структур з різними формами власності. В основному завершена приватизація майна підприємств АПК. Проте пошук ефективних шляхів реформування АПК України триває.

1. Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах.

Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів , працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.

Виробничий потенціал аграрної сфери на 2001р налічує 42,4 млн. га сільськогосподарських угідь,з них 33,2млн га ріллі.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. У Білорусії та Казахстані, наприклад, цей показник становить 13%, в Росії - майже 7%, в Грузії - більше половини, Вірменії, Киргизстані та Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудомістких впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто. Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення. Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. За 1995-1999роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин. Висока розораність угідь, яка досягла 80%,не завжди обгрунтоване застосування мінеральних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшафту: посилюється деградація грунтів, знизилася їх родючість.

Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів. Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів ресурсовикористання і обсягів забруднюючих речовин та відходів.

І все це аж ніяк не пов’язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природніх ресурсів вимагають концептуального визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи, взаємоузгодження експлуатації природніх ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.

З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обгрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Процес відтворення в сільському господарстві досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань, постійного аналізу, застосування економічних законів.

До складу АПК входять: сільське господарство, харчова, м’ясомолочна, борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об’єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції. За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва – агропромислові об’єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.

Сьогодні в окремих областях України створені і успішно діють агропромислові об’єднання. До їх складу входять на добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену об’єднанням продукцію. При цьому підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні права.

Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об’єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів. Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв’язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

Конструктивно новою формою організації агропромислового виробництва є агрофірми. Вони забезпечують виробництво, зберігання, проектування і будівництво об’єктів виробничого та соціального призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс.

Виходячи з неоднакових економічних і природно-кліматичних умов, в яких функціонують сільськогосподарські підприємства, в окремих районах створюються асоціації кооперативів по виробництву м’яса і м’ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями асоціації є первинні кооперативи орендаторів по виробництву сільськогосподарської продукції і наданню різних послуг.

Магістральним напрямом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є перехід на шлях інтенсивного розвитку. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоч цей процес уже стає реальністю, однак зростання собівартості продукції й зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає зростання валової продукції. Впродовж багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від темпів зростання оплати. Все це істотно уповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

У справі інтенсифікації виробництва найважливішими є заходи науково-технічного характеру, спрямовані на перехід від випуску окремих механізмів до комплексу машин, що уможливлять впровадження поточної технології. Важливе місце в системі заходів належить прогресивним індустріальним технологіям вирощування окремих культур. Розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбувається в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки в колгоспах та радгоспах окремих областей, особливо низових адміністративних районів, збільшується дефіцит робочої сили.

2. Природні умови і фактори розвитку та розміщення галузей АПК.

Формування АПК і особливості його територіальної ор­ганізації залежать від сукупної дії природно і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь за­без­печення сільськогосподарських культур теплом і воло­гою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і во­логи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються се­реднім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологоза­безпеченістю. Суми температур понад 10° становлять від 2300° до 2600°. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190 ­— 215 днів. Річна сума опадів становить 550 — 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід.

У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° становлять від 2600° до 2800°, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року.

Степова зона характеризується високим ступенем те­плозабезпеченості. Суми температур понад 10° колива­ються від 2900° на півночі до 3600° на півдні. Середнь­о­річна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість сте­пової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства.

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її те­риторії виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з вла­стивими для кожної з них грунтами. На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і бо­лотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній. Для підвищення їх родючості в грунт обов’язково слід вносити органічні і мінеральні речовини, а також проводити розумне осу­шення.

Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють виро­щуванню озимого жита, льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих грунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися найкращі умови для виро­щування зернових культур, особливо озимої пшениці, цук­рових буряків, кукурудзи.

Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземами. Ці грунти мають найвищу природну родючість. Провідними культу­рами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, вівчарства і птахівництва.

У Карпатах грунтовий покрив змінюється як у широт­ному, так і в вертикальному напрямках. Найбільш придат­ними для сільського господарства є Закарпатська низо­вина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузьких долинах річок.

Для Закарпатської низовини характерні, головним чи­ном, дерново-опідзолені та дерново-глеєві грунти. Грунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові грунти.

У північних передгірських і гірських районах Карпат природні умови сприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця і картоплі, а в низовинах і передгірських районах Закарпаття — озимої пшениці, кукурудзи, тютюну, овочів, винограду. Важливою галуззю сільського госпо­дарства є тваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими пло­щами природних пасовищ — полонин.

Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку аг­рарно-промислового комплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господар­ства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку.

Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання в країні досягло 65% її се­реднього багаторічного поверхневого стоку. Забезпе­ченість водними ресурсами місцевого стоку у розрахунку на одну людину становить 1000 м3 на рік. Най­вищим є цей показник в Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим — у Степу.

Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільське господарство. Його частка становить більш як 2/3. Основний водоспоживач — зрошуване землеробство. Особливо висока його питома вага в південних областях.

Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 38150,3 тис. га, або 70% загальної земельної площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території. У сільському господарстві земля є найважливішим засо­бом виробництва.

Характерною особливістю структури сільськогосподарських угідь є висока питома вага орних земель (більше 80%). Інші площі використовуються під багаторічні насад­ження (2,7%), сінокоси (5,1%) і пасовища (11,4%). Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісостеповій зоні (85,4%), а найменше — на Поліссі (68,9%). У Поліській зоні майже третину площ сільсько­господарських угідь займають природні кормові угіддя.

У зв’язку з тим, що в Україні сільське господарство по­ступається промисловості як за щільністю основних ви­робничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в країні переважає промислово-сільськогосподарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку інфраструктури території, особливо комунікаційної. Від тери­торіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і авто­мобільних доріг залежать особливості територіальної ор­ганізації АПК і регулярність зв’язків між його основними ланками.

Провідна роль у структурі перевезень вантажів АПК належить автомобільному транспорту. Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізовані автома­шини для овочів, хліба, рефрижератори тощо) перевозять вантажі АПК. Залізничний транспорт займає провідне місце у здійсненні зовнішніх зв’язків АПК.

Одним з головних чинників, що впливають на форму­вання і територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції є характер розселення, густота сільського населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Висновки

Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну пере­будову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфе­рі, свободу підприємництва та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподар­ського виробництва є раціональне використання головного засобу ви­робництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарст­во в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості грунтів, що обумовить зростання продук­тивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.

Майбутній шлях розвитку АПК України можна роздивитись на прикладі АПК розвинутих країн. АПК розвинутих країн Заходу включає від 20 до 30% всього працездатного населення, його кінцева продукція — це результат взаємодії галузей усіх сфер міжгалузевої кооперації. Роль первинної виробничої ланки в сільському господарстві цих країн поступово переходить від фермерських і селянських господарств до великих капіталістичних ферм, аграрно-промислових об'єднань та агрокорпорацій. Набуває поширення також кооперація фермерських господарств, які об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні спілки, кооперативи для забезпечення виробничих послуг, спільного використання та ремонту техніки та ін.

Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським коопераціям придбати всю необхідну техніку неможливо, а часто й економічно невигідно, в розвинутих країнах світу набуло поширення сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які є економічно або юридично незалежними). Так, до послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм — виробників сільськогосподарської продукції.

Найрентабельнішими в діяльності таких дилерських підприємств є оренда і прокат сільськогосподарської техніки. В Німеччині, Швеції та Скандинавських країнах сервісне інженерно-технічне забезпечення ферм здійснюється через технічні центри. У Франції, Італії, Великобританії та інших країнах поширені кооперативи для спільного використання сільськогосподарської техніки. Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, шляхом заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін. Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається близько 25% всієї продукції).

При проведенні аграрної політики урядовим структурам необхідно перейти від обіцянок підтримки сільського господарства до вжиття реальних заходів для відродження села, яке повинно стати основою національного відродження.

Список використаної літератури

1. Державний комітет статистики Статистичний щорічник України за 2000р. – Київ: Техніка, 2001

2. В. М. Юрківський Економічна географія. – Київ: Либідь, 2000

3. Кузняк Б. Проблеми відродження господарювання на землі, 1999

4. Шабанін В. С.Стан та напрямки оновлення і розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства в Україні //Економіка АПК – 2002

5. Гайдаький П. І. Аграрний ринок України – 2001 - №5

6. Кириленко І. Г. Агропромисловий комплекс України : сучасний стан та погляд у майбутнє //Економіка АПК. №4, 2001

7. Продовольча безпека та інтенсифікація сільського господарства:Віце, 2001



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©bezref.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка